Дистимія – менша сестра депресії

Одне з психічних розладів, що помітно знижує якість життя, але з яким людина далеко не відразу звертається до лікаря, називається дистимією. Ця хвороба є хронічною формою депресії, але поведінкові і фізичні симптоми захворювання виражені значно слабше. Діагноз «дистимія» може бути поставлений в тому випадку, якщо ознаки депресії проявляються протягом тривалого часу – не менше двох років.

samotnist-u-svyato

Як і у випадку багатьох інших психічних захворювань, науці досі невідомі чіткі причини і механізми розвитку дистимії. Цей розлад частіше трапляється у людей, для характеру яких характерні конституційно-депресивні риси. Дистимія зазвичай виникає в підлітковому і молодому віці і з часом посилюється, в тому числі і як емоційна реакція на життєві труднощі. Але і в зрілому віці подібний розлад не виключено.

Деякі дослідження доводять генетичну схильність до розвитку дистимії, а основні симптоми захворювання, як і при депресії, пов’язані з порушенням серотонінового обміну.

Симптоми дистимії

Люди з дистимією зазвичай відрізняються замкнутістю, плаксивістю, песимістичним поглядом на те, що відбувається і майбутнє. Вони схильні до слізливості, тужливого настрою і зниженої самооцінки. Дистимія може перемежовуватися з тривалими періодами порівняно стабільного емоційного стану, але характерного як для біполярного розладу підйому настрою не спостерігається. Симптоми дистимії схожі з симптомами депресії, але виражені значно слабше:

  • відсутність активності, млявість, нестача енергії;
  • різні порушення сну: безсоння, недостатньо глибокий сон, ранні пробудження, які супроводжуються почуттям туги;
  • невпевненість в собі, почуття власної неповноцінності, образа на обставини;
  • труднощі в концентрації уваги, зниження здібностей до запам’ятовування і навчання;
  • підвищена чутливість і плаксивість;
  • втрата зацікавленості до тієї діяльності, яка раніше приносила задоволення;
  • відчуття безпорадності, туги, безнадійності;
  • необгрунтований песимізм, відсутність впевненості в майбутньому;
  • закритість, відмова від спілкування.

На початку розвитку захворювання поява або посилення симптомів може бути спровоковано стресом, але поступово негативні події перестають впливати на ступінь вираженості симптомів хвороби.

Оскільки дистимія часто маніфестується в молодому або юному віці, а прояви розладу носять помірний характер, то в більшості випадків знижений емоційний стан людини розглядається і нею самою, і близькими, як особливості особистості. Це значно ускладнює виявлення захворювання, оскільки хворий не сприймає стан, як привід для звернення за допомогою до медичних установ.

Субдепресія (інша назва дистимії) може бути, в залежності від переважаючих симптомів, соматизованою і характерологічною.

Соматизована (катестетична) дистимія

На першому етапі захворювання з’являються почуття безсилля, емоційної напруги, тривоги, які супроводжуються вираженими вегетативними проявами: почастішанням пульсу, посиленим потовиділенням, тремором, дискомфортом в області живота, порушеннями травлення, запамороченням. Ступінь вираженості симптомів при соматизованій дистимії спочатку залежить від зовнішніх подій, але з часом цей взаємозв’язок зменшується.

Хворий відчуває себе слабким і знесиленим, незважаючи на відсутність надмірних навантажень і достатній відпочинок. Підвищена тривожність може призвести до іпохондричних думок, очікуванню розвитку важких хвороб, загостренню уваги до тілесних відчуттів. Вегетативні симптоми в такій ситуації посилюються.

Характерологічна (характерогенна) дистимія

Основні ознаки характерогенної дистимії – це стійкі, що зберігаються протягом тривалого часу, розлади у вигляді постійної нудьги, песимістичного настрою, почуття приреченості. Хворий втрачає здатність відчувати задоволення (ангедонія), трактує всі життєві події негативно, впевнений в безглуздості існування, замислюється про самогубство.

Люди, які страждають від характерологічної дистимії, нетовариські, буркотливі, похмурі. Їм властиво депресивний світогляд і синдром невдахи. Такий емоційний фон значно звужує коло спілкування, але не розглядається людиною, як прояв хвороби.

За статистикою від дистимії страждають від трьох до шести відсотків населення, але у жінок це захворювання зустрічається дещо частіше. Нерідко дистимії супроводжують хронічні органічні захворювання або інші психічні відхилення: генералізований тривожний розлад, панічні атаки, соціофобія, наркоманія, алкоголізм. Дистимія відноситься до факторів ризику в розвитку великого депресивного розладу.

healthplus-psychology-700x700

Допомога при дистимії

В першу чергу для лікування дистимії застосовуються лікарські засоби, які призначаються в залежності від різновиду захворювання, вираженості певних симптомів і особливостей протікання хвороби. Дистимія відноситься до психічних захворювань, які добре піддаються лікуванню сучасними засобами. Високу ефективність показали антидепресанти. Але необхідно взяти до уваги, що медикаменти потрібно приймати тривалий час і після зникнення симптомів.

Паралельно з медикаментозним лікуванням показана психотерапія для формування адекватного уявлення про захворювання, критичної оцінки власного стану і навичок спілкування.

Поведінкова терапія спрямована на підвищення активності, навчає хворого релаксації і сприйняттю приємних відчуттів.

Когнітивна терапія спрямована на усунення болісно негативного ставлення до самого себе і до навколишнього, а також до майбутнього життя.

Сімейна терапія передбачає допомогу не тільки хворому, але і його сім’ї.

Групова терапія може допомогти хворому подолати міжособистісні проблеми в соціальному житті.

Не залишайтеся зі своєю проблемою наодинці! Смуток можна перемогти, і ви зможете відчути радість, побачити яскраві фарби життя!

Світлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено