Геніальність чи хвороба?

«Все найпрекрасніше в світі зроблено нарцисами.
Найцікавіше – шизоїдами.
Найдобріше – депресивними.
Неможливе – психопатами.
Здорові майже не вносять вклад в історію»
Е. Потапова

…«А голова – предмет темний, дослідженню не підлягає» – ця відома цитата з легендарного фільму «Формула кохання» спростовується сучасною наукою. Дослідники вже тривалий час працюють над питанням: чому мозок геніального творця відрізняється від мозку звичайної людини? Розвиток техніки дозволяє вивчити біохімію організму значно детальніше, і у дослідників з’явилися нові версії відповіді на цю загадку природи.

Науковці з Karolinska Institutet (Швеція) під керівництвом професора Фредріка Уллена використовували метод позитронно-емісійної томографії для вивчення розумових процесів людини. Технологія дослідження дозволяла відстежити розподіл в органах та системах тіла біологічно-активних сполук, які попередньо були помічені спеціальними радіоізотопами. В експерименті брала участь група пацієнтів з діагностованою шизофренією та група здорових людей, у яких за результатами спеціальних тестів було визначено високий рівень творчих здібностей.

Виявилося, що в одному з відділів головного мозку у всіх учасників дослідження спостерігалася знижена концентрація найважливішого нейромедіатора – дофаміну, кількість якого зазвичай значно збільшено в центренцефалічній ділянці головного мозку при шизофренії. Але цього нейротрансмітера в нормальній кількості не було виявлено в таламусі – відділі мозку, який фільтрує інформацію до того, як вона буде передана в ділянки кори головного мозку, що відповідають за пізнання та мислення. Керівник дослідження висловив припущення, що саме нестача нейромедіатора дофаміну обумовлює більш високу «пропускну здатність» таламуса, а це в свою чергу веде до збільшення потоку «невідфільтрованої» інформації і провокує «творчий вибух». Саме тому, можливо, мозок хворих на шизофренію та мозок творчих людей здатний продукувати образи, які іншим здаються несподіваними – адже до мозку звичайних людей доходить істотно відфільтрована інформація.

Психічні розлади, якими нерідко страждають геніальні люди, часом не тільки не перешкоджають, а й в якійсь мірі сприяють неповторності створених ними великих творінь. Припущення про те, що функціонування мозку творчої людини відрізняється від звичайної людини, підтверджується історіями відомих літераторів. Переконатися в цьому ми можемо і самі, познайомившись з біографіями п’яти письменників, які, без сумніву, стали знаковими фігурами світової літератури.

Теннессі Вільямс – письменник із США, лауреат Пулітцерівської премії за п’єсу «Трамвай «Бажання» (1948 рік)

Літератор страждав від важкої депресії і мав обтяжену спадковість – його рідна сестра Роуз, з якою він був дуже дружний, безуспішно лікувалася від шизофренії, перенесла лоботомію та протягом багатьох років перебувала в закритих медичних установах. Важка хвороба сестри, трагічні розриви з партнерами, смерть одного з них в молодому віці – все це тільки посилювало психічне нездоров’я письменника. Сам Вільямс намагався полегшити свій стан за допомогою алкоголю, наркотиків, амфетамінів та барбітуратів. Актор Френк Мерло, який став не тільки коханцем Вільямса, але і його секретарем та помічником, довгі роки рятував творця від найтяжчих періодів депресії і страху впасти в безумство, але після його смерті письменник так і не подолав своєї недуги. Теннессі Вільямс кілька разів госпіталізувався в психіатричні клініки, але не зміг позбутися важкої форми депресії і залежності від наркотиків. Причини його смерті широкому загалу невідомі, але за однією з версій він помер від передозування алкоголю та наркотиків.

Едгар Аллан По – творець жанрів детектива та психологічної прози

Провісник літератури декадентства, Едгар По відомий, як автор «жахливих» новел та містичних розповідей. Його творчість позначена печаткою ірраціональності, приреченості і тонким психологізмом. Багато дослідників стверджують, що детальність описів подій та проникнення в суть божевілля героїв творів може свідчити про психічну патологію автора.

Під час життя письменника (1809-1849 роки) психіатрія була значно менш розвинена, ніж в наш час, тому точного визначення душевної хвороби Едгара По немає. Відомо, що він здійснював дивні необдумані вчинки, часом поводився неадекватно, боявся темряви, страждав від провалів пам’яті, манії переслідування і галюцинацій, часом вів бродяжницький спосіб життя. Деякі експерти припускають, що він страждав біполярним афективним розладом, яке в 19 столітті ще не діагностувалося та не лікувалося. Це підтверджується листами Едгара По до друзів. Так, наприклад, Джону Кеннеді він написав: «…тепер ніщо, здається, не може принести мені ні радості, ні навіть самого малого задоволення…» В іншому листуванні зазначає: «Будучи від природи людиною чутливою і надзвичайно нервовою, я часом впадав в безумство ,що змінювалося довгими періодами жахливого просвітління». Письменник заглушав свій біль алкоголем, намагався врятуватися опіумом, а помер досить молодим при дивних обставинах, в стані делірію після п’ятиденної відсутності.

Ернест Хемінгуей – американський письменник, герой тривалого «роману зі смертю»

Життя лауреата Нобелівської премії з літератури (1954 рік) найкраще описують слова відомого психотерапевта Ірвіна Ялома: «Хемінгуей нав’язливо шукає зовнішню небезпеку, щоб врятуватися від більшої небезпеки, що йде зсередини» … Він брав участь у війнах, кориді, працював поліцейським, намагався підкорити морську стихію , багаторазово доводячи, що доля справжнього чоловіка – це боротьба.

Культовий письменник страждав болісною манією переслідування, нервовими зривами і виявляв схильність до суїциду. Дослідженням здоров’я Хемінгуея займалися американські психіатри, і за їхніми висновками у письменника, швидше за все, бул біполярний афективний розлад. В молодості тривалі періоди гіпоманіакального стану чергуються з короткими субдепресивними фазами, приводили до продуктивних творчих злетів. Пізніше перебіг хвороби ускладнився через декілька черепно-мозкових травм та депресивні стани були затяжними і важкими з психотичними включеннями. Хемінгуей «рятується» алкоголем (він жартує: «якби не пив, давно пустив би собі кулю в лоб»), але в результаті пияцтва загострюються фізичні нездужання: діагностуються гіпертонія, діабет, міопія, з’являються проблеми з печінкою. Вимушене обмеження у вживанні алкоголю призводить до наростання пригніченості, дратівливості, розвивається параноя і боязнь зубожіння.

Хемінгуей зазнав численних сеансів ЕСТ, які викликали серйозні проблеми з пам’яттю і привели до повної неможливості літературної творчості. Літератор неодноразово робив демонстративні спроби самогубства, а після чергового неефективного лікування наклав на себе руки, вистріливши з рушниці – так само, як колись вчинив його дід.

Франц Кафка – унікальне явище в світовій літературі

Твори цього чеського письменника, підданого Австро-Угорської республіки, народженого в єврейському гетто, пронизані абсурдом і таким всепоглинаючим страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, що призводять читача в стан глибокої тривоги.

Слабкий, хворобливий хлопчик в дитинстві та юності тріпотів перед своїм сильним та вольовим батьком, не сміючи в відкриту протистояти тиску. У житті Кафки, людини з потрійною національною ідентичністю, ненависною роботою і літературною безвістю, періодичні епізоди глибокого й рівного спокою чергувалися тривалими періодами хворобливого стану. Письменник страждав від іпохондрії та мучився від постійних сенестопатичних відчуттів. У щоденниках Кафка описує свої хворобливі переживання: «Відчуття, ніби в лівій половині черепа у мене набухає щось, на дотик нагадує внутрішню проказу …» Франц Кафка страждав від надмірної збудливості, яка перемежовувалася з тривалими періодами апатії, безсонням та депресією. Його переслідували нав’язливі страхи. Прожив літератор всього 41 рік, померши від туберкульозу після важкої агонії і все життя боровся з власними демонами за допомогою літератури.

Вірджинія Вулф – провідна фігура модерністської літератури

Нервова, вразлива дівчинка пережила в дитинстві чимало трагедій: смерть матері, а пізніше – і батька, спроба згвалтування, яку зробили кузени підлітка, а також загибель сестри, яка замінила Вірджинії батьків. З тих пір глибокі важкі депресії стали переслідувати письменницю постійно. Вона довго не могла працювати через кошмари та проблеми зі сном, чула голоси та усвідомлювала свій нездоровий стан.

Незважаючи на щасливий шлюб з коханим чоловіком (є версії, що через психологічну травму, перенесену в дитинстві, Вірджинія так і не змогла вступити в подружні відносини), з часом душевний стан тільки погіршувався. Письменницю мучили головні болі, голоси, бачення. Лікарі наполягали на лікуванні в психіатричній клініці, а Вірджинія неодноразово намагалася покінчити життя самогубством, будучи не в силах боротися з жахіттями, галюцинаціями.

У Вірджинії Вульф не було дітей, але вона була пристрасно прив’язана до своїх племінників. Смерть одного з них – Джуліана – під час Громадянської війни в Іспанії нанесла чергову шкоду тендітній нервовій системі письменниці. А коли на початку Другої світової війни через бомбардування мало не загинув коханий чоловік, стан психіки став критичним. Закінчивши свій останній роман, опублікований посмертно, Вірджинія Вульф втопилася у річці Оус. Вона не хотіла покладати на чоловіка тягар турботи про хвору дружину і вже не сподівалася на полегшення своїх страждань.

Светлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено