
Безумовно, всі сучасні батьки задаються питанням виховання дітей, намагаючись дати своїй дитині все найкраще. І це звичайно ж добре, тільки не завжди те, що батьки вважають кращим має першорядну значущість, та часто навіть більше потрібне самим батькам, ніж дітям. Не заперечуючи складності процесу формування підростаючої особистості, багато хто все ж рідко замислюється над тим, що насправді важливо отримати їх дитині від виховання.
Що думають батьки про виховання?
Батьки люблять говорити, що вони вкладають у дітей все, вважаючи це кращою стратегією виховання. Під цим насамперед розуміється освіта: гідна школа, цілий перелік додаткових занять, гуртків та секцій. Далі найчастіше називають здоров’я, куди входить прищеплення дитині здорового способу життя (спорт, харчування, корисні звички). Не менш важливим батьки вважають розвиток необхідних в повсякденності навичок, таких як готування їжі, прибирання, дрібний ремонт і т. п.
Соціальне середовище (оточення, друзі, корисні знайомства) та глобальні людські цінності також вважаються потрібними для дитини, а ось про досвід близькості й любові батьки часто забувають. Цей пункт ніби є очевидним і не вимагає пояснення, проте саме складності в побудові відносин з собою, світом і іншими людьми є одними з найчастіших приводів звернення до психолога. І якщо у людини не складається у всіх попередніх сферах, то проблема, як правило, криється саме в нестачі любові й близькості в дитячому віці.
Мета батьків у вихованні дитини
Найважливіша мета батьків у вихованні – це виростити фізично та психологічного здорову дитину, готову до дорослого самостійного життя. І звичайно ж всі зазначені вище аспекти дуже важливі для цього. Однак, для гармонійного розвитку дитини необхідно, щоб в родині панувала атмосфера любові та взаєморозуміння. Батькам важливо пам’ятати, що їх завдання не тільки в тому, щоб забезпечити своїм чадам радісне дитинство, а й в тому, щоб закласти фундамент щастя в дорослому віці.
Що потрібно дитині?
Щоб дитина добре розвивався, росла дисциплінованою та вихованою її потрібно просто любити – стверджує Росс Кемпбелл, письменник із США, психіатр, автор книг про сімейні стосунки. Це дійсно так, однак дитині необхідно ще й відчувати цю любов, а батьки далеко не завжди можуть її донести й сформувати здорову прихильність. Розглянемо основні аспекти, які потрібно і важливо відчувати дітям.
Коли дитина ще мала, вона не може підтримати себе самостійно. Тому розрада та підтримка від батьків у важкі для неї моменти вкрай важлива. Завдяки цьому вона вчиться самопідтримці, щоб в майбутньому мати можливість подбати і про себе, та про інших, в тому числі й про батьків.
Якщо дитина кричить або плаче, вона сама може не до кінця розуміти, що відбувається, її переповнюють емоції. До 4-5 років дитина, в принципі, занадто маленька, щоб одночасно чогось хотіти та розуміти, що з нею відбувається. Якщо ж вона злиться, то часто це не звернено на батьків , і їм не варто приймати це на свій рахунок, так буде легше витримати бурхливі емоції та розібратися з ними. У разі, коли батьки спокійно допомагають дитині впоратися з почуттями, пояснюють їх, а не кричать і дратуються у відповідь, вона вчиться розуміти як свої, так і чужі емоції та адекватно на них реагувати. Ця здатність розвивається тільки до 8-9 років. Однак від батьків залежить чи буде вона сформована належним чином або в майбутньому стане запитом на психотерапію.
При цьому важливо давати дитині таке необхідне відчуття любові й близькості саме при безпосередньому контакті. Часто можна помітити, що дитина немов постійно шукає погляд батьків. Їй важливо мати як зоровий контакт, так і відчувати через нього ставлення батьків, яке пізніше перетворюється на ставлення до себе. Згідно з останніми дослідженнями, частини мозку, які відповідають за близькість, активізуються тільки при прямій взаємодії з поглядом в очі співрозмовнику. Соцмережі та спілкування через телефон не роблять такого ефекту. Тому безпосереднє спілкування з дітьми сприяє розвитку їх мозку. А деякі батьки, на жаль, навіть насилу можуть згадати, коли в останній раз бачили, як дочка або син їм посміхаються.
Не менш важливий і тілесний контакт. Через дотики й обійми дитина відчуває себе більш реальною, вбираючи батьківське тепло та турботу. Недолік тілесного контакту провокує дитину зробити що завгодно аби на нього звернули увагу: розбити чашку, відмовитися від горщика, іноді це може навіть привести до фізичного нездужання. Не наповнюючись відчуттям тепла, турботи й опори, дитина стає залежною від них та може знову і знову продовжувати робити пакості або зовсім відмовитися від своїх почуттів і потреб.
Дитині також важливо навчиться приймати турботу. Вона здатна тонко вловити, наскільки турбота є щирою, і чи не жертвують батьки собою, віддаючи її. Тільки відчуваючи, що ви дбаєте і про неї, і про себе, дитина здатна прийняти цю турботу.
Дітям завжди страшно відчувати, що через них батькам важко, особливо коли вони звинувачують дитину у тому, що вона приносить багато клопоту. Це ніби покладає на дітей провину за своє життя, і що вони щось винні батькам за їх народження і виховання. Дитина занадто боїться втратити любов і прихильність батьків, тому або намагається всіма силами цю провину спокутувати (що неможливо) і бути максимально хорошим і слухняним, або заморожує свої почуття, щоб вони не приносили стільки болю і страху.
Тільки без вічних звинувачень і остраху дитина може відчути себе в безпеці та розслабитися. І тільки відчуваючи себе захищеною, вона зможе відпускати батьків та поступово ставати все більш і більш самостійною.
Максимально вразливі перед тими, кому вони довіряють, усі люди, проте особливо – діти. Найбільшу довіру вони мають до батьків, тому саме їх сміх, критика та порівняння з іншими ранять найсильніше. Тільки в довірі та безпеці дитина може по-справжньому відкритися та висловити свої почуття, знаючи, що батьки зможуть її зрозуміти й підтримати.
Сльози дитини не є ознакою її слабкості або того, що раз дитина плаче – значить батьки погані. Це лише спосіб впоратися з напругою. Дитина, яка плаче може краще протистояти життєвим труднощам, ніж та, яка стримує свої сльози. Дитина, як, втім, і дорослий, плаче тільки поруч з тими, кому довіряє.
До 7-8 років дитина вміє тільки любити або ненавидіти, радіти або злитися, сприймати щось або як хороше, або як погане. Складні амбівалентні почуття їй поки недоступні, вона їх не розуміє. Тому не варто вимагати від дитини подивитися на ситуацію з різних сторін або з іншої точки зору. Поки вона не підросте, для неї існує тільки одна сторона та тільки одна точка зору. Керувати своїми емоціями дитина поки теж не може, принаймні без батьківської допомоги. Зачекайте років до 10, коли почне проявлятися її самоконтроль.
Окрім того, маленька дитина поки не здатна вчитися на помилках, навіть не всім дорослим це вдається. Батькам важливо донести до дитини, що злитися, коли у тебе щось не виходить – це нормально, і що помилка – це не провал і не кінець світу, а зрештою вона навіть здатна привести до перемоги. Дитині важливо бачити, в чому вона вже молодець, і досягла гарного результату. Тоді вона не буде боятися помилок та зможе дозволити собі здійснювати їх в майбутньому.
Всілякі смаки, звуки, запахи, кольори, форми та текстури допомагають дитині краще пізнати цей світ. Жодні курси розвитку не тренують дитячий мозок так, як різноманітність відчуттів, особливо якщо вони отримують їх разом з батьками. Гра – також дуже важливий аспект розвитку дитини. У процесі гри формуються і розвиваються інтелектуальні, емоційні та вольові якості особистості. Чим більше дитина грає в дитинстві, тим легше їй надалі отримувати знання й опановувати нові види діяльності. А правила і розпорядок дня допомагають незрілому дитячому мозку впорядкувати розрізнений світ навколо.
Дитині завжди потрібно знати, що її відносини з батьками набагато важливіше ніж порваний одяг, забруднений килим або розкидані іграшки. Їй важливо знати, що її люблять просто так, і вона є частиною сім’ї, в якій завжди зможе відчути цю любов і турботу.
Відповідальність батьків за виховання дітей
На батьках, звичайно, лежить велика відповідальність за виховання дітей, вибір засобів і методів, які сприяють гармонійному розвитку особистості дитини. Виховання є доленосним для всього подальшого життя. Сім’я – це перший і найбільш значущий інститут соціалізації дитини, в якому вона отримує свої навички спілкування з цим світом. І від батьків залежить якими саме вони будуть.
Тільки коли дитина відчуває безумовну любов батьків та близькість з ними, вона, спираючись на їх образ, може сформувати власну індивідуальність. Діти завжди вчаться у батьків, іноді непомітно для них самих. Вони переймають все, і це не тільки найкращі якості, тому не варто сварити дітей, вбачаючи в них власні непривабливі риси. І вже тим більше, не перекладати відповідальність за виховання на інших людей або, ще гірше, – на саму дитину. Звичайно, ніхто не народжується ідеальним, і у дорослих безумовно є свої проблеми та недоліки, проте ніщо не заважає над ними працювати. Адже щоб стати кращими батьками, варто ставати кращими людьми.
Пам’ятайте, що дитина завжди вас любить, і їй важливо знати про любов батьків, яка не завжди може бути очевидна. Поки діти малі, вони люблять себе через любов батьків, і саме з неї виростає їх майбутня любов до себе та до цього світу.
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/vixovannya-ditini-batkami-shho-dijsno-potribno-dityam/.
Напишить повідомлення