Трихотиломанія – це психічний розлад, який за сучасною класифікацією відноситься до розладів звичок та потягів. При трихотиломанії людина епізодично висмикує своє волосся, що призводить до суттєвої втрати волосяного покриву.
У МКХ-10 трихотиломанія кодується шифром F63.3 і відноситься до розділу «Розлади звичок і потягів, які не вказані в інших рубриках», поряд з піроманією, клептоманією та лудоманією (патологічним потягом до азартних ігор).
Трихотиломанія є компульсивним симптомом (нав’язливі дії) і по суті є варіантом обсесивно-компульсивного розладу. Однак, цей симптом може зустрічатися також в структурі інших захворювань, наприклад, шизофренії. 
А також він може поєднуватися з тривожним та депресивним розладом (коморбідність).
Загальною ознакою цих розладів є регулярне вчинення хворим нав’язливих та нераціональних дій, які завдають йому шкоду та дискомфорт, а також неможливість самоконтролю.
Прояви трихотиломанії
Люди, які страждають від цього розладу, зазвичай відчувають виражене напруження або тривогу безпосередньо перед тим, як починають висмикувати волосся, і відчувають деяке полегшення, виконавши цю дію.
Симптоми можуть бути різними за інтенсивністю як у різних людей, так і у однієї і тієї ж людини протягом життя.
Трихотиломанія діагностується в тому випадку, якщо висмикування викликає випадіння волосся, і неодноразові нав’язливі спроби припинити виривання волосся, які здійснює людина, не приводять до поліпшення стану. Важливо відзначити такі прояви трихотиломанії, як пригніченість та тривожність, викликані нездатністю контролювати свою поведінку, і погіршення соціального функціонування.
Перші прояви трихотиломанії зазвичай фіксуються незадовго до періоду статевого дозрівання або незабаром після нього.
Виривання волосся при трихотиломанії – це такий розлад поведінки, коли людина, висмикуючи волосся, не має на увазі усунення якогось косметичного дефекту або поліпшення зовнішнього вигляду. Зазвичай страждає волосяний покрив голови, брів або вій, але може вириватися волосся і на будь-якій іншій частині тіла.
Інтенсивність виривання волосся та ті ділянки тіла, які задіюються при трихотиломанії, варіюються у різних людей. Деякі хворі мають ділянки повного облисіння або позбавляються брів чи вій. У інших спостерігається порідіння волосяного покриву або чергування задіяних ділянок тіла.
Частина людей з трихотиломанією виривають волосся, не усвідомлюючи цього, автоматично. Інші – усвідомлюють нераціональність своїх дій, але не можуть чинити опір своїм нав’язливим імпульсам. Висмикування волосся не обумовлено їх бажанням змінити свою зовнішність (що може зустрічатися при дисморфофобії). Перед актом висмикування волосся людина може відчувати наростаюче напруження та тривогу, а сама дія приносить короткочасне полегшення.
Компульсивні (нав’язливі) дії можуть супроводжувати і інші прояви трихотиломанії. Деякі вишукують і висмикують певний тип волосся, або особливим чином накручують волосся на палець, чи тягнуть зубами, або кусають. Нерідко люди з трихотиломанією з’їдають вирване волосся. Це може призводити до утворення в шлунково-кишковому тракті клубків (трихобезоарів), викликати помилкове відчуття ситості або нудоту, больові відчуття чи інші симптоми з боку органів травлення.
На тих ділянках, де хворий висмикує волосся, може пошкоджуватися шкіра або відбуватися інфікування.
Помічено, що прояви трихотиломанії нерідко супроводжуються іншими формами самопошкодження: роздиранням шкіри, обкушуванням нігтів або внутрішньої поверхні щік і т.п. Часто висмикування волосся поєднується з депресією, тривожним або іншими видами психічних розладів чи входить в структуру обсесивно-компульсивного розладу (ОКР).
У більшості випадках люди з розладом виривання волосся усвідомлюють нерозумність своєї поведінки. Вони соромляться своїх компульсій (нав’язливих дій), соромляться своєї зовнішності, намагаються замаскувати порушення волосяного покриву за рахунок використання шапок, хусток, шарфів, намагаються виривати волосся з тих ділянок тіла, які ховаються під одягом. Вони прагнуть уникати ситуацій, в яких сторонні можуть помітити втрату волосся.
Зазвичай люди з трихотиломанією не виривають волосся в присутності інших людей, за винятком своїх близьких. Вони виражено страждають через нездатність справлятися з своєю шкідливою звичкою та роблять численні спроби припинити свої дії або виривати волосся рідше, але все одно не можуть контролювати свою поведінку, що призводить до наростання внутрішнього напруження.
Може спостерігатися також прагнення висмикувати волосся у інших людей або тварин чи ниток з тканин.
Діагностика трихотиломанії
Виривання волосся не є загрозливим здоров’ю явищем, але ці нав’язливі дії погіршують якість життя людини і ведуть до її соціальної дезадаптації. Цей розлад потребує лікування.
Діагностика трихотиломанії ґрунтується на певних критеріях:
– людина вириває волосся в такій кількості, що призводить до облисіння або значного порідіння волосяного покриву;
– неодноразово робилися самостійні спроби позбутися нав’язливого висмикування волосся або зменшити його інтенсивність, але вони не привели до позитивного результату;
– виривання волосся заподіює страждання хворому, пригнічує його, знижує здатність нормально функціонувати.
Лікування трихотиломанії
Першим фахівцем, який в 1889 році описав розлад висмикування волосся – трихотиломанію – був французький дерматолог Франсуа Анрі Аллопо.
Якщо трихотиломанія не є одним із симптомів спадкового захворювання, а виглядає як-би моносимптомом (у вигляді шкідливої звички або потягу), то для її виникнення мають значення особистісні особливості та особистісні розлади (психопатії), наявність органічного грунту, тривалих впливів стресорів – хронічні стресові ситуації.
Спеціальних методик, спрямованих на лікування трихотиломанії не розроблено. Для полегшення симптомів розладу найбільш раціонально поєднання медикаментозної та психотерапевтичної допомоги.
Певну ефективність в лікуванні трихотиломанії показали деякі види антидепресантів – ліків, що впливають на рівень нейромедіаторів в головному мозку, переважно серотоніну. Ці препарати допомагають не тільки зменшити інтенсивність вищевказаних нав’язливих дій, але й допомагають впоратися з підвищеною тривожністю або депресивними симптомами, які часто спостерігаються у таких людей.
В якості психотерапевтичного лікування трихотиломанії найбільш часто застосовується когнітивно-поведінкова терапія. Для того, щоб зменшити інтенсивність проявів цього розладу (виривання волосся) використовується:
– навчання, підвищення обізнаності (контроль імпульсів, розпізнавання подразників);
– контроль стимулу (вміння уникати ситуацій, що викликають нав’язливе висмикування волосся);
– вироблення альтернативної реакції на подразники (заміна висмикування волосся іншими діями, які допомагають знизити емоційне напруження).
Наполегливість в подоланні трихотиломанії, тривала психотерапія в поєднанні з медикаментозною терапією допомагають знизити кількість та інтенсивність епізодів виривання волосся, поліпшити якість життя та соціальну адаптацію таких людей.
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/trixotilomaniya-rozlad-virivannya-volossya/.
Напишить повідомлення