Багато людей люблять подорожувати, адже під час своїх мандрів вони можуть отримувати нові враження, набувати цікавий досвід і ставати свідком маленьких чудес. Навколишній нас світ вміє викликати захоплення, а чудеса природи – пробуджувати щирий інтерес. Але чи потрібно ходити далеко, щоб стати свідком маленьких чудес? Хіба кожен подих – це не диво? Хіба той світ, що всередині нас, не викликає інтерес і захоплення? Ми рідко думаємо про пізнання можливостей свого організму, як про щось захоплююче – і дарма. Набуваючи знання про власний організм, ми здійснюємо захоплюючу подорож, під стать відкриттю Америки або підкорення гірських вершин.
Так завдяки чому людина залишається людиною відчуваючою? Завдяки чому ми можемо закохуватися, прив’язуватися до когось, вчимося довіряти? Що ж, дуже велика відповідальність в цьому лежить на відносно невеликій ділянці нашого мозку, де розташовані гіпофіз, епіфіз і гіпоталамус. Завдяки союзу цих трьох невеликих структур нашого мозку в організмі відбувається синтез гормонів і функціонує ендокринна система. Самі ж гіпофіз, епіфіз і гіпоталамус можна вважати «генералами» серед залоз нашого організму, командирами ендокринної регуляції. Основним завданням цих структур є забезпечення нормального функціонування органів і систем за допомогою виділення гормонів – специфічних хімічних речовин, які здатні регулювати роботу органів-мішеней.
Роль гормонів в нашій життєдіяльності велика, проте не вони одні складають чарівну хімію наших почуттів і переживань. Дослідження, що проводяться в області нейробіології в двадцятому столітті, відкрили важливість «хімії організму» для функціонування нервової системи: був відкритий хімічний механізм передачі нервового імпульсу. Раніше прийнято було вважати, що нервові імпульси передаються тільки завдяки електричним розрядам в нейронах, однак, сучасні нейробіологічні дослідження відкрили ще один шлях передачі імпульсу – через нейромедіатори (хімічні речовини, здатні передавати імпульси від синапсу до синапсу).
Предметом даної статті є хімічні речовини, відповідальні за стан закоханості, виникнення довіри і прихильності.
Фенілетиламін – «крилатий херувим»
Фенілетиламін є нейромедіатором нашого організму, який відповідає за симпатію, закоханість, сексуальність, і за виникнення емоційної теплоти.
У недавніх дослідженнях було визначено спеціальну ділянку мозку, в якій знаходиться рецептор для фенілетиламіна – мигдалеподібне тіло мозку. Фенілетиламін може стати як «основою» для синтезу інших гормонів, так і надавати самостійний вплив на особливості функціонування нашої емоційної сфери. Іноді він виділяється разом з дофаміном і іншими гормонами (наприклад, коли людина одночасно відчуває і закоханість і задоволення).
Однією зі специфічних характеристик цього нейромедіатора є його короткий період впливу на організм у порівнянні з дією інших. Наприклад, якщо дія фенілетиламіна може обмежуватися кількома хвилинами, то дія дофаміну може розтягнутися на кілька годин.
Основна функція фенілетиламіна в нашому організмі – це регуляція афективних переживань. Також вчені припускають, що ця речовина відповідає за виникнення стану закоханості. Відповідно до цієї гіпотези, у людини починає синтезуватися фенілетиламін, коли вона бачить об’єкт своєї закоханості (когось, хто викликає симпатію, здається нам привабливим).
Більшість теплокровних ссавців визначають привабливість особини протилежної статі по запаху, однак для людини в цьому питанні велику роль грає зовнішня привабливість. Напевно, саме це і послужило основою для виникнення висловлювання «любов з першого погляду»: при погляді на зовнішній вигляд симпатичної нам людини в мозку починає «правити парадом» фенілетиламін, і виникає почуття закоханості. Саме цей нейромедіатор змушує нас відчувати збудження і почуття «піднесеності», перебуваючи в компанії коханої людини, і бажати возз’єднатися з об’єктом любові в моменти розлуки. Таким чином, фенілетиламіну по праву можна присвоїти звання почесного «хіміка любові» нашого організму.
Відчути частинку закоханості можна і завдяки солодощам, що містить фенілетиламін (таким, як шоколад). Однак ефект все ж буде не таким, як у випадку «повноцінної закоханості», коли цей нейромедіатор синтезується безпосередньо мозком, а не надходить ззовні. Справа в тому, що більша кількість фенілетиламіну, що надходить разом з їжею, розщеплюється ще на самому початку споживання. Кумедно, але цей факт опосередковано знайшов відображення в давніх казках і легендах: в подібних історіях дія істинної любові здатна була зруйнувати дію любовного зілля.
Окситоцин – гормон довіри
Окситоцин є нейромедіатором і гормоном, що синтезуються гіпофізом. Фізіологічними функціями цього гормону є: участь в процесі виникнення сексуального збудження, збільшення вироблення молока у матерів при подразненні у них сосків, участь в реакції чоловічої ерекції і т.д. Також даний гормон іноді використовується в медицині для прискорення пологів.
Крім фізіологічного впливу на організм, окситоцин виконує певні психофізіологічні функції (в якості нейромедіатора). В результаті недавніх нейробіологічних досліджень була відкрита роль окситоцину в процесі формування довіри до інших людей. Також цей нейромедіатор допомагає розслабитися і перестати відчувати тривогу в процесі соціальної взаємодії, сприяє синтезу ендорфінів і появі відчуття щастя. Наприклад, кішка починає муркотіти від задоволення у відповідь на Ваші погладжування саме завдяки синтезу окситоцину, – точно так само і людина починає «муркотіти» від дотиків коханої людини.
Прийнято вважати, що вироблення окситоцину збільшується в процесі безпосереднього контакту з іншою людиною, що включає прямий тілесний контакт – дотики, погладжування і т.д. Велика кількість окситоцину синтезується під час статевого акту, особливо – в моменти оргазму (незалежно від статі).
Також окситоцин відіграє ключову роль при формуванні довірчих відносин між матір’ю і дитиною в перші місяці життя. Так що якість довірчих відносин в родині багато в чому залежить від цієї ранньої взаємодії: тільки якщо мати була поруч, задовольняла всі бажання дитини, у дитини відбувався синтез окситоцину, і формувалася довіра до матері і до світу в цілому.
Вазопресин – гормон прихильності
Вазопресин, як і окситоцин, синтезується в гіпофізі. Головною фізіологічною функцією даного гормону є регуляція роботи нирок: в результаті впливу вазопресину зменшується обсяг і підвищується концентрація сечі.
В кінці двадцятого століття вчені, що спостерігали за взаємовідносинами серед різних видів ссавців, відкрили ще одну властивість цього гормону – виникнення прихильності. Передбачається, що здатність до встановлення міцних сімейних взаємин у багатьох видів тварин обумовлюється саме впливом гормонів – вазопресину і окситоцину. Так, чим більше у тварин специфічних рецепторів для сприйняття цих гормонів, тим сильніше буде проявлятися тенденція до встановлення міцних соціальних зв’язків. Розташовані ці рецептори в областях, пов’язаних з поведінковим заохоченням – таке розташування зумовлює отримання задоволення від соціальних відносин.
Таким чином, не варто недооцінювати роль гормонів в житті людини: стан закоханості, виникнення довіри і навіть прихильності властиві нам завдяки чарівній хімії нашого організму.
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/sut-emocij-ximiya-pochuttiv-ta-gormoni/.
Напишить повідомлення