Співзалежні відносини: сімейне загарбництво

Созависимые отношения: семейное захватничество

У психології існує багато синонімів співзалежності: симбіотичні та співзалежні відносини, батьківське «загарбництво»… Незалежно від назви, в таких відносинах присутнє психологічне насилля в сім’ї та порушення особистісних меж.

У співзалежних відносинах можна простежити очевидну маніпуляцію: психологічне насилля підноситься, як батьківська любов та турбота. Прикриваючись добрими намірами і любов’ю до дитини, батьки використовують його. Одним з різновидів загарбництва є сімейне. Опишемо його більш детально.

Співзалежні відносини в родині

У таких сім’ях спостерігається висока згуртованість, а також виражена диференціація «свій-чужий», переживання почуття «ми». Дітям в співзалежних сім’ях передаються інтроекти:

  • Найкраща, нормальна та правильна сім’я – наша. Інші сім’ї та люди гірше, ніж ми, тому не потрібно спілкуватися з ними, краще уникати спілкування.
  • Ти будеш з нами і будеш любимий (тобто «наш»), якщо виконуєш правила, які є в родині. Якщо ти не згоден з правилами та не виконуєш їх, то стаєш «чужим» і залишаєшся без любові батьків.

Якщо у сім’ї низький рівень згуртованості, то сімейне загарбництво буде з одним з батьків, з ким у дитини склалися тісні емоційні зв’язки. Таким чином, один із батьків має симбіотичний зв’язок з дитиною, а другий з батьків не входить в цей союз.

Созависимые отношения: семейное захватничество

У формуванні відчуття «ми» беруть участь такі механізми:

  • Провина. Батьки активно формують у дитини почуття провини, щоб вона не вийшла з цього замкнутого кола та не почала жити самостійно. Вони кажуть своїй дитині: «Ми все робимо для тебе, а ти невдячна…». Кожен раз, коли дитина намагається почати своє життя і вийти з співзалежних відносин, батьки викликають у неї відчуття провини за «неправильну поведінку і невдячність».
  • Страх. Відчуття страху формується в таких сім’ях у дітей з дитинства: «Світ небезпечний, тільки тут, з нами, ти в безпеці та комфорті». Така установка батьків свідчить про їх психологічні проблеми, складнощі з адаптацією та страхи.
  • Сором. У разі, коли дитина не відповідає сімейним «правилами» і стандартам, у неї виникає почуття сорому за те, що вона не така, як «ми», погана. Таке відчуття підкріплюється словами або завуальованими посланнями від батьків: «Обов’язково дотримуйся сімейних правил, ти повинен бути таким, яким ми хочемо тебе бачити, будь«правильним». Якщо ти відмовляєшся від правил, значить, ти – «чужий». Такі сім’ї заохочують «сімейну гордість», яка допомагає уникнути почуття сорому та ущербності.
  • Любов – головний механізм в співзалежних відносинах. Любов в таких дисфункціональних сім’ях потрібно заслужити. Тобто, безумовного прийняття дитини, як в нормальних і здорових сім’ях, тут немає (дитину люблять не за щось, а просто тому, що вона є, і приймають такою, якою вона є). На противагу цьому любов пов’язана з використанням насилля і маніпуляції. Але дитині так потрібна батьківська любов, що вона готова на все, лише б її заслужити та отримати.

Патерни поведінки дитини переносяться і в доросле життя. Доросла людина з такої сім’ї любить і приймає себе тільки в тому випадку, коли зробить самонасилля, змусить себе що-небудь робити (наприклад, буде працювати на роботі, яка їй не подобається та ін.). Таким людям складно розслабитися, відпочивати і насолоджуватися життям. Вони постійно шукають умову, виконавши яку можна прийняти свою поведінку.

Созависимые отношения: семейное захватничество

Дані механізми призводять до високої лояльності своєї сімейної системи, а також протиставлення її «недосконалому, неправильному та небезпечному» зовнішньому світу.

Як вийти з співзалежних відносин

Як розпізнати людину, яка стала жертвою співзалежних відносин? Їй властиві такі риси:

  • Складність в розслабленні: потрібен час, щоб людина «дозволила» собі відпочити. Установка «Відпочинок потрібно ще заслужити»
  • Постійне прагнення щось робити, не сидіти без діла
  • Установка «Все потрібно робити правильно»
  • Людина часто вживає слова «повинен», «потрібно», «необхідно», «треба», які є інтроектами
  • Високий рівень вимогливості до себе
  • Ставлення до світу з побоюванням, настороженістю
  • Важко йде на контакт з іншими людьми, особливо складно будує близькі стосунки

Терапія клієнтів, які виросли в таких дисфункціональних сім’ях, досить складна. Клієнту слід заново пізнати себе та світ, по-новому подивитися на сім’ю і свою роль в ній. Родина не буде відпускати клієнта, так як дитина потрібна батькам для того, щоб наповнити своє життя сенсом та приховати проблеми зі своєю ідентичністю. У випадку зі співзалежностями, клієнту потрібно рухатися до автономії, а з боку сім’ї це буде розцінюватися як зрада, що буде ще більше посилювати почуття провини у клієнта.

Клієнту слід навчитися розпізнавати свої бажання та потреби, доступ до яких тривалий час був заблокований. Для становлення «Я» потрібно знайти ресурси для його захисту, а також не боятися проявляти агресію в бік батьків, що дуже складно. З дитинства дитині кажуть, що агресію можна проявляти тільки до зовнішнього світу, але тільки не до батьків. У процесі терапії у клієнта може виникати тривога та страх через боязнь зіпсувати відносини з батьками, втратити їх, стати ізгоєм в сімейній системі. Критика з боку батьків неминуча, тому що дитина рухається до автономії. Важливим етапом в терапії є усвідомлення механізмів, які тримають клієнта у відносинах співзалежності, опрацювання своїх почуттів, переживань і думок.

Таким чином, важливо розпізнати співзалежні відносини і працювати над здобуттям самостійності, становлення себе, як особистості. Сімейне загарбництво робить дитину предметом маніпуляції з боку батьків, способом вирішення власних проблем. Воно не дозволяє дитині вийти за рамки «правильної» сімейної системи та організовувати своє життя. Робота з психологом відкриє нові межі відносин, приховану агресію по відношенню до батьків, дисфункціональність сім’ї. У процесі терапії підвищується автономність «Я» клієнта, відбувається усвідомлення своєї свободи та права вибору. Клієнт вчиться будувати особисті межі, розпізнавати і задовольняти потреби свого «Я».

Светлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено