Шизотиповий розлад – ознаки, допомога, прогноз

Шизотипическое расстройство – признаки, помощь, прогноз

Шизотиповий розлад – це психічне захворювання, при якому спостерігаються симптоми, властиві шизофренії, але дуже слабко виражені, тому немає можливості говорити про критерії діагностики шизофренічної патології. Відповідно до опису, поданому в МКХ 10, до таких симптомів належать емоційна холодність (тобто, слабко виражені прояви апатії), невідповідність емоційних реакцій подразникам (іншими словами, власне, паратимії). Шизотиповим особистостям властиві так звані аномалії мислення – треба розуміти, розлад мислення за формою. При цьому психічному розладі можливі нав’язливі ідеї, в деяких випадках присутні слухові галюцинації.

У застосовуючій в даний час десятій редакції МКХ шизотиповий розлад класифіковано в розділі F20-F29 разом з шизофренією та маяченням. Але в попередній, дев’ятій, адаптованій редакції МКХ цей розлад визначався, як малопрогредієнтна (уповільнена) шизофренія. Таким чином, шизотиповий розлад включає в себе неврозоподібну шизофренію і психопатоподібну шизофренію з малопрогредієнтним перебігом, відсутністю розгорнутої психотичної симптоматики і вираженого шизофренічного дефекту. У МКХ 10 перераховані синонімічні найменування: шизофренія межова, латентна, передпсихотична, продромальна (тобто, доманіфестні етапи шизофренії), псевдоневротична, псевдопсихопатична. Серед інших описових критеріїв шизотипового розладу згадуються такі особливості поведінки, як ексцентричність і схильність ізоляції від соціальних контактів. Якщо в Міжнародній класифікації хвороб МКХ 10 шизотиповий розлад представлено як, власне кажучи, різновид шизофренії з невисокою прогредієнтністю (прогресуванням) при відсутності розгорнутої психотичної симптоматики, то в застосовуваній в США класифікації DSM 5 ця патологія психічного здоров’я віднесена до групи розладів особистості (психопатій), як і параноїдний і шизоїдний розлади особистості.

Отже, шизотиповий розлад – це патологія з порушенням сприйняття, мислення і, внаслідок цього, поведінки, які мають стабільний характер, але не виражені настільки, щоб відповідати діагностичним ознаками шизофренії на будь-якій стадії розвитку хвороби.

Для особистостей з шизотиповим розладом характерно незвичайна, не властива даній культурі, поведінка, аномальне мислення і емоційне реагування.

Ознаки шизотипового розладу

Складнощі з міжособистісною взаємодією, які простежуються у таких людей, – це ознаки шизотипового розладу. Цим індивідуумам комфортніше не спілкуватися з іншими, оскільки вони відчувають себе іншими, не відчувають себе членами соціальної групи. У них не простежується здатності формувати тісні взаємини, тому вони, як правило, комунікують тільки з дуже близькими родичами.

Людина, що страждає шизотиповим розладом, не вступає в приятельські або дружні відносини і не має довірених осіб. При необхідності вона може спілкуватися з іншими людьми, але вважає за краще цього не робити.

При цьому ті, хто страждає даним розладом, іноді можуть відчувати себе нещасними через свою самотність, але їх відчуття, що вони відрізняються від інших людей, заважає їм спілкуватися.

Шизотипическое расстройство – признаки, помощь, прогноз

Знаменита дилема дикобразів холодної ночі, придумана Артуром Шопенгауером і використана Зигмундом Фрейдом, добре ілюструє тягу людей з шизотиповим розладом до спілкування і дискомфорт, який вони при цьому відчувають: тварини наближаються одна до одної, щоб зігрітися, але змушені віддалятися, оскільки відчувають біль від уколів голками, і замерзають.

Стурбованість, яку відчувають люди з цією патологією, в соціальних ситуаціях, їх дискомфорт і тривога теж розглядаються, як ознаки шизотипового розладу. Вони зазвичай ігнорують зоровий контакт, рукостискання і ін., оскільки не сприймають комунікативних сигналів, тому їх поведінка виглядає недоречно.

Крім поведінкових особливостей, у осіб з даною патологією присутні ознаки шизотипового розладу, які простежуються в порушенні мислення і сприйняття. Вони можуть трактувати якісь  нейтральні події,що відбуваються, як такі, що мають особливе значення або загрозливий характер особисто для них. Деякі люди з шизотиповим розладом переконані в своїх екстрасенсорних здібностях. Вони вважають, що можуть керувати діями інших, роблять магічні ритуали для запобігання біди або залучення удачі, а також пророкують якісь події.

Мова хворих при шизотиповому розладі часто незвичайна. Іноді вони розмовляють надто абстрактно або, навпаки, надмірно конкретно, використовують слова незвичайним чином, формулюють по-чудернацьки і незрозуміло, з великою кількістю метафор, але зі збереженням, в цілому, смислового значення.

Поведінку людей з цим порушенням визначають такі ознаки шизотипового розладу, як ексцентричність, дивні манери, неохайний або невідповідний їм за розміром одяг. Їм може бути властива підозрілість, іноді досягає рівня маячних ідей. При шизотиповому розладі можуть спостерігатися тілесні ілюзії і незвичайні хворобливі відчуття, що не обумовлені наявністю будь-якого соматичного захворювання.

Відзначаються такі ознаки шизотипового розладу, як деяка холодність, відстороненість, неадекватність емоційної реакції на подразники. Афективне реагування може бути згладжене або, в окремих випадках, гіпертрофоване,емоції, що виникають часто не відповідають викликаній їх ситуації.

Може бути присутнім патологічна нав’язливість (думки і дії). Крім того, в окремих випадках можуть спостерігатися минущі квазипсихотичні епізоди ілюзій і галюцинацій.

Тобто, багато ознак шизотипового розладу, в загальному, схожі з симптомами шизофренії, але мають значно менше виражений характер.

Діагностика шизотипового розладу

Це розлад, який раніше розглядався, як одна з форм шизофренії, зараз в Міжнародній класифікації хвороб (10-я редакція) є окремим захворюванням і позначається шифром F21. За статистикою його поширеність оцінюється приблизно в 3% від населення.

Наявність у пацієнта такого діагнозу, як шизотиповий розлад, повинен діагностувати тільки лікар психіатр.

Формалізовано діагностика шизотипового розладу грунтується на виявленні не менше, ніж чотирьох з перерахованих проявів:

  • невідповідний обставинам або згладжений афект, внаслідок чого людина справляє враження емоційно холодної і відстороненої;
  • ексцентричність поведінки, дивні манери і зовнішність, включаючи зачіску і гардероб;
  • складнощі в соціальній взаємодії, відсутність контакту і труднощі в спілкуванні з людьми, прагнення до відчуженості;
  • наявність стійких незвичайних переконань, магічного мислення, що впливає на вчинки і не відповідає характерним для конкретного соціуму нормам;
  • підвищена недовірливість і підозрілість або виражені параноїдні ідеї;
  • присутність нав’язливих роздумів, які не супроводжуються внутрішнім опором, наприклад, з дисморфофобічним, сексуальним або агресивним контекстом;
  • розлад сприйняття, наприклад, наявність тілесних та інших ілюзій, епізодів деперсоналізації або дереалізації;
  • занадто деталізоване, стереотипне або метафоричне мислення, яке проявляється незвичайною, химерною, але не розірваною, мовою;
  • нечасті минущі квазипсихотичні епізоди, які супроводжуються ілюзіями, рідше – галюцинаціями, так званими маячноподібними ідеями, що з’являються під час відсутності зовнішніх подразників.

Діагностика шизотипового розладу передбачає диференціацію з шизофренією, параноїдним і шизоїдним розладами особистості. Крім того, необхідно диференціювати цей розлад з обсесивно-компульсивним (ОКР), дисоціативним і деперсоналізаційним розладами, а також з розладами аутистичного спектру.

Причини виникнення шизотипового розладу

Етіологія даного порушення на сьогоднішній день повністю не вивчена. Імовірно причини виникнення шизотипового розладу – спадкова схильність. Дана версія підтверджується тим, що ця хвороба найчастіше зустрічається у людей, чиї родичі першої лінії хворі на шизофренію або інші психічні розлади.

Шизотипическое расстройство – признаки, помощь, прогноз

Додатково до обтяженої спадковості розглядаються супутні (співпричинні) фактори: перинатальні або  пошкодження головного мозку , порушення емоційних взаємин і міжособистісної взаємодії в сім’ї ,що виникли в ранньому дитинстві.

Лікування шизотипового розладу

Як правило, медикаментозне лікування шизотипового розладу передбачає застосування антипсихотичних препаратів. Якщо в клінічній картині захворювання присутні порушення настрою і підвищена тривожність, можуть використовуватися антидепресанти, протитривожні засоби і стабілізатори настрою.

Для лікування шизотипового розладу доцільно використовувати когнітивно-поведінкову терапію. Це допомагає пацієнтові придбати соціальні навички, навчитися контролювати тривожність, яка виникає при комунікації в міжособистісних стосунках. Крім того, протягом терапевтичних сесій людина з шизотиповим розладом усвідомлює, як її поведінка або манери сприймаються оточуючими.

Ефективність лікування багато в чому залежить від грамотно підібраної схеми прийому лікарських препаратів, кваліфікації психотерапевта або психолога, а також їх вміння вибудувати довірчу комунікацію з пацієнтом.

Прогноз при шизотиповому розладі вважається більш сприятливим, ніж при шизофренії.

Світлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено