Невротичні розлади є клінічною реальністю. Хоча концепцій неврозу існувало так багато, що це поняття навіть просто усунули з ДСМ 4. Деякі автори навіть вважали, що неврозів, як таких, не існує, а бувають лише декомпенсації особистісних розладів (психопатії).
Можна вважати, що найзручнішою для практики є теорія неврозів, що викладена Б.Д. Карвасарским.
Невроз – є психогенним, а саме, конфліктогенним розладом, що виникає внаслідок внутрішньо-особистісних (інтрапсихічних) конфліктів. Є три основні варіанти інтрапсихічних конфліктів, і відповідно їм три основні форми неврозів. Кожному з них притаманні характерні преморбідні особливості характеру (необов’язково психопатичного), характерні типи виховання і механізми психологічного захисту. Все це досить практично для розпізнавання і надання біологічної та психотерапевтичної допомоги.
Типи внутрішньо-особистісних конфліктів (конфліктогенії)
Отже, перший тип внутрішньо-особистісних конфліктів – це конфлікт «хочу, але не можу», тобто між завищеними вимогами до себе, своїм досягненням і своїми можливостями. Утворюється як би замкнуте коло: недостатній успіх – все більше зусиль – все більше стомлюваність – все гірше успіх – все вище стомлюваність і т. д. В результаті – розвивається астенічний синдром саме психогенної, а не соматичної природи. 
Ось цей астенічний синдром і називається неврастенією.
Другий тип конфлікту – «хочу, але не дають», конфлікт між тим, що повинно з точки зору хворого надавати йому оточення і тим, що йому надають і від нього вимагають. Цей варіант інтрапсихічного конфлікту лежить в основі істеричного неврозу, який проявляється конверсійною симптоматикою. Для нього характерні відповідні характерологічні риси (істеричні, демонстративні, в якійсь мірі, нарцисичні і інші назви характеру). Механізми психологічного захисту по типу витіснення і заперечення, виховання за типом «кумир сім’ї».
Третій тип конфлікту – «хочу і те, і інше». Конфлікт між вимогою до своєї гідності, моральному статусу і тим, чого вдається домогтися без поступу своїм моральним принципам. Типу «хочу багато заробляти і бути благородним лікарем». Але це – жарт, а негативні наслідки – це формування ананкастичного синдрому, який і називається неврозом нав’язливих станів. Також є типові типи виховання, характерологічних рис, механізми захисту.
Слід зазначити, що деякі невротичні стани – панічний розлад, обсессивно-компульсивний розлад – за сучасними даними містять органічну грунт-складову.
У виникненні невротичних розладів (неврозів) не обов’язково присутній тільки один тип конфлікту, можливо їх поєднання. Крім того, нерідко спостерігається різноманітність клінічних проявів цих розладів.
Отже, існують такі групи психогеній:
- перша група – це неврози (внутрішньо-особистісні конфлікти), тобто конфліктогенії.
- інша група – це психогенно-реактивні розлади, які виникають внаслідок психічної травми, а не внутрішньопсихічного конфлікту.
Необхідно сказати, що в цій групі бувають розлади з симптоматикою не психотичного рівня (посттравматичні стресові розлади (ПТСР), легкі психогенні депресії, істеричні реакції).
Крім вищевказаних ключових механізмів (інтрапсихічні конфлікти) у виникненні невротичних розладів (неврозів) мають значення й інші фактори.
В першу чергу – тип особистості, головним чином особистісні розлади (психопатії), спадковість, виховання, фізичні виснажуючі чинники (перевтома, недосипання, недоїдання, соматичні хвороби), зовнішні конфлікти, міжособистісні, групові перевантаження). Старий традиційний підхід до неврозів, що існував в радянському просторі, також, на мій погляд, доречно представити,так,як він має велику поширеність в російськомовній літературі.
Хронічні подразники. Раптові важкі життєві обставини рідко стають причиною неврастенії. У патогенезі головну роль відіграють хронічні подразники. Це регулярно діючі на людину стресові фактори, які згодом призводять до розвитку неврозу. Вони повинні повторюватися багаторазово і володіти виснажливим впливом, а також амбівалентністю. Сюди відносяться ситуації, де необхідно приймати суперечливі рішення або діяти всупереч власним спонуканням. Наприклад, займатися професійною діяльністю, яка не приносить задоволення і неприйнятна для конкретної людини. Або жити в шлюбі, який суперечить бажанням індивіда, однак продовжує існувати через соціальні фактори (діти, спільне майно і т.д.) або характерологічних особливостей особистості (відсутність ініціативи, неусвідомленість вчинків).
Теорія впливу амбівалентних факторів у розвитку неврозів була доведена Павловим, який проводив досліди на тваринах. В ході дослідження виявилося, що при впливі протилежних за спрямованістю стимулів серед піддослідних виявляються ознаки, схожі з такими при неврозі у людини.
Напруженість професійної діяльності. Роль цього фактора була доведена в роботах М. М. Хананішвілі, G.Maruani і W.H. Forbes. Були досліджені особи, які обіймають адміністративні посади, де присутня підвищена відповідальність, велика конкуренція і невпевненість в результаті роботи. На фоні хронічного стресу, нераціонального харчування, недосипання і емоційних перевантажень у групи обстежених було виявлено ознаки неврастенії. На розвиток хвороби вплинуло те, що діяльність характеризувалася великим обсягом необхідної для засвоєння і переробки інформації в поєднанні з дефіцитом часу.
Подібна ситуація все частіше зустрічається в сучасному світі. Інформаційне навантаження, сидячий спосіб життя, емоційна напруженість, шкідливі звички – все це стає причиною збільшення числа людей,які страждають на неврастенію та інші розлади подібного спектру.
Індивідуальна схильність. Не завжди вищеперераховані причини здатні викликати неврастенію. Важливу роль відіграють індивідуальні (преморбідні) особливості людини. Так, неврастенія часто з’являється у людей, які апріорі не переносять інтенсивних навантажень, мають низький фізичний тонус і схильність до швидкої стомлюваності. До цієї категорії також відносять людей астенічної конституції (високий зріст, довга шия і кінцівки, витягнута голова, вузька грудна клітка).
Спадковість. В останні десятиліття активно вивчається теорія спадковості неврастенії. Відповідно до сучасних тенденцій, цей невроз виникає в результаті спільного впливу спадкової і конституціональної схильності, а також впливу життєвих факторів, перерахованих вище.
Отже, конфліктогенії або внутрішньо-особистісні конфлікти, які призводять до розвитку неврозів (невротичних розладів), просто так раптом з «нічого» не виникають. Цьому може сприяти в якійсь мірі, безумовно, спадкові чинники (характерологічні особливості особистості, стереотипи поведінки і ін.).
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/shho-take-nevrotichni-rozladi-nevrozi/.
Напишить повідомлення