Що таке дисморфофобія?

Нелегко знайти повністю задоволену своєю зовнішністю людину, яка ніколи не хвилювалася з цього приводу. На жаль, ніхто не ідеальний і кожен має свої недоліки: як у фізичному, так і в психологічному плані. Відомий представник школи психоаналізу, соратник та учень Зигмунда Фрейда Альфред Адлер висунув тезу про те, що в дитинстві будь-яка людина переживає почуття неповноцінності. Якщо до зрілого віку особистість не може його подолати, то воно перетворюється в комплекс та супроводжує людину протягом усього її життя. Це стосується не тільки психологічних, але й фізичних вад. Людина може або змиритися з ними, або прагнути викорінити їх та змінити щось в собі на краще.

Таким є психоаналітичний підхід до оцінки походження дисморфофобії.

Бажання змінити свою зовнішність зазвичай обумовлено трьома основними причинами:

  • прагненням наблизитися до певних естетичних «стандартів»;
  • надією на поліпшення сімейного, професійного і соціального статусу;
  • необхідністю позбутися вікових змін зовнішності.

Дефекти зовнішності нерідко можуть бути надуманими і не мати ніякої об’єктивної підстави. Особливо актуальною турбота про власну зовнішність є у підлітків. Якщо ж мова йде про виникнення захворювань, тобто, якщо у підлітків виникають тривожні чи нав’язливі розлади, то вони можуть проявлятися у вигляді дисморфофобії. Якщо у підлітків спостерігаються маячні розлади, то зазвичай присутня так звана дисморфоманія. І тут мова може йти про шизофренію.

Дисморфофобія (грец. dis – розлад, порушення, morphe – форма, зовнішність, phobia – страх) – хворобливий нав’язливий страх людини, що до власної потворності, фізичної вади, тілесної деформації, чого у більшості людей немає насправді або є перебільшеним без жодних на те підстав. Вона найбільш часто зустрічається в пубертатному періоді (понад 75% випадків припадає на підлітковий вік), рідше зустрічається – у представників чоловічої статі і більш часто у представників жіночої. У таких хворих також проявляється страх, що їх уявні недоліки привертають загальну увагу.

Зрідка дисморфофобія проявляється і після закінчення пубертатного періоду, у молодих дорослих. Страх щодо недоліків в зовнішності можуть мати поступовий розвиток, або проявитися різко.

У страждаючих на дисморфофобію образ власного тіла, який присутній у всіх людей (фізичний образ «Я»), вкрай змінений – в цьому і криється джерело нескінченного дискомфорту. Фізичний образ «Я» – це наше бачення, відчуття і розуміння себе. На нього накладається психологічний образ «Я», тобто ряд уявлень про те, яка я людина. Ці образи «Я» разом складають «Я-концепцію» особистості. Саме через неї людина розуміє, хто вона і для чого вона існує.

Люди, які страждають цим розладом, часто намагаються всіляко приховати власне обличчя. Вони зазвичай першими не заходять в приміщення, намагаються перебувати в малоосвітлених місцях, ховатися за предметами меблів, постійно тримають руку біля рота, підборіддя або щік, прикривають обличчя предметами одягу, надягають сонячні окуляри.

Іноді причинами появи дисморфофобічних думок можуть стати психогенії – наслідки зауважень людей щодо зовнішності юної особи. За переживаннями можуть стояти дійсно існуючі фізичні вади (відстовбурчені вуха, великий ніс і т. п.). Але та переважна позиція, яку займає занепокоєння про свої «недоліки», не відповідає ні дійсним якостям зовнішності, ні силі нанесеної психотравми. У частих випадках психогенії взагалі немає.

Іншою причиною дисморфофобії може стати тривожний розлад, що приводить до обсесії (нав’язлиливої думки) з приводу свого «каліцтва». Дисморфофобія може зустрічатися не лише при невротичних розладах та розладах особистості (психопатіях), але й при шизофренії, як неврозоподібний симптом.

Дисморфофобічні переживання часто спрямовані на «недоліки» особи (великий ніс, надмірно кругла або витягнута форма обличчя, відстовбурчені вуха, будова щелепи, повнота і форма губ або фігури (повнота або худорлявість, пропорції тіла і т.д.).

Дисморфофобія у дівчаток в основному починається через швидкий розвиток (вони болісно переживають з цього приводу, їх турбує збільшення грудей), а у хлопчиків – через затримку розвитку (низький зріст, пізні прояви первинних і вторинних статевих ознак). Тематика занепокоєння не змінюється під час перебігу захворювання, але в процесі розвитку цього розладу кількість надуманих недоліків може рости або змінюватися зміст дисморфофобії (спочатку підліток вважає негарним свій ніс, потім дане переживання стає неактуальним і з’являються думки про занадто широкий рот і т. д.) .

Якщо пацієнти приховують свої переживання (це трапляється нерідко), дисморфофобію «видають» лише особливості поведінки. Підлітки годинами стоять біля дзеркала, розглядаючи свій «недолік» та намагаючись придумати, як можна замаскувати його   («симптом дзеркала»), або ж навпаки при будь-яких обставинах намагаються не дивитися в дзеркало. Часто присутній «симптом фотографії» – людина відмовляється фотографуватися під будь-яким приводом (навіть для документів).

Дисморфофобія є різновидом симптомів нав’язливості (обсесії), тобто хворий критично ставить ся до своїх нав’язливих страхів, розуміє, що вони не відповідають дійсності (на відміну від маячних станів), але позбавитись від цих нав’язливих страхів не здатен.

Останні характерні прояви поведінки («симптом дзеркала», «симптом фотографії») можуть спостерігатися також і при дисморфоманії.

Дисморфоманія (грец. dis – розлад, порушення, morphe – форма, зовнішність, mania – пристрасть) – маячна ідея наявності каліцтва, яка зустрічається при психічних порушеннях, зокрема при шизофренії. Як будь яка маячна ідея, вона не піддається переконанню, та не має критичного ставлення до неї хворого.

На відміну від дисморфофобії, при дисморфоманії люди не тільки приховують свій «дефект», а й намагаються позбутися від нього будь-якими способами.

Вони вдаються до допомоги косметологів, дерматологів, пластичних хірургів, всіляко наполягають на операції, в разі відмови роблять з цього особисту трагедію, навіть намагаються самостійно виправляти уявну потворність і цілком здатні скалічити себе. Існують випадки самостійного надрізання вушних раковин, тривалого носіння прищіпки на носі, підшивки шкіри для зміни розрізу очей тощо. Деякі хворі енергійно діють для виправлення надуманих недоліків, а інші (зазвичай астенічні особистості) – частіше вдаються до приховування їх, уникають інших людей. У останніх частіше спостерігається депрессивний настрій, нерідко бувають суїцидальні думки.

Лікування дисморфофобії

Якщо ми говоримо про дисморфоманічне маячення при шизофренії, то лікування такого хворого може бути призначене лише психіатром. І це не вирок, оскільки шизофренія при сучасному арсеналі засобів біологічної терапії дійсно піддається лікуванню.

Якщо ми говоримо про дисморфофобію в структурі невротичного розладу (ОКР чи тривожного розладу), то крім медикаментозного лікування (яке теж призначає психіатр) є обов’язковим застосування когнітивно-поведінкової терапії. Методи психотерапії багато в чому перетинаються з підходами до обсесивно-компульсивних порушень. Психотерапію комбінують з  препаратами, які покращують настрій та зменшують рівень тривоги. Призначають антидепресанти, протитривожні засоби (анксиолітики) та транквілізатори.

Пластичні операції при дисморфобії суворо заборонені, тому що нав’язливі думки у таких хворих не зникають, а психічний стан їх може навіть погіршитися.

Оперативні втручання при дисморфофобіях можна назвати навіть антипсихотерапевтичним заходом, який зводить всі поточні турботи хворого до постійної зайнятості щодо власної зовнішності замість реальних життєвих завдань. А при дисморфоманії пластичне втручання тим білше протипоказано, бо лікувального впливу на маячення воно не має. При вираженій депресії, аутоагресії та ризику суїциду показана госпіталізація цих хворих до психіатричного відділення.

Світлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено