У наш непростий час всім відомо про шкідливий вплив стресів і конфліктів на психологічне благополуччя людини, а також – фізичне та психічне здоров’я. Більш того, вплив зовнішніх стресорів вже перестало сприйматися як щось «смертельне». Люди нібито почали звикати до способу життя, наповненого всілякими дрібними неприємностями, конфліктами і психотравмуючими ситуаціями. На перший погляд, і правда може здатися, що люди навчилися справлятися з цим. Але чи дійсно це так?
Досить часто людина може навіть не усвідомлювати всю небезпеку впливу стресів, негативних емоційних станів і всіляких внутрішніх конфліктів, поки це не почне безпосередньо відображатись на її психологічному, психічному і фізичному стані. «Завдяки» впливу психотравмуючих факторів у людини можуть формуватися психосоматичні розлади. Причому погіршення стану в цьому випадку не завжди означає наявність органічної (соматичної) патології: тіло може залишатися здоровим, а ось загальне благополуччя людини, її психологічний і психічний стан погіршується. Від групи пацієнтів, які страждають психосоматичними розладами, можна почути різноманітні скарги на неприємні тілесні симптоми, але, тим не менше, при обстеженні не виявляється соматична причина поганого самопочуття.
До психосоматичних розладів за МКХ 10 можна віднести «Невротичні, пов’язані зі стресом і соматоформні розлади» (F40 – F48).
Психосоматичні розлади: що характерно для цих хворих, і як з ними спілкуватися?
Ефективність лікування психосоматичних розладів багато в чому залежить не тільки від компетентності лікаря, але і його вміння правильно побудувати бесіду з пацієнтом, володіючи знаннями особливостей і характеристик цих хворих.
Існують деякі особливості в спілкуванні з хворими на психосоматичні розлади.
- Їм властиво дещо перебільшувати свій «важкий» стан, а також соматичні відчуття.
- Цих пацієнтів досить складно переконати в тому, що вони фізично здорові. Навіть після проведення безлічі медичних обстежень, результати яких будуть заперечувати наявність органічної патології, пацієнт все одно буде переконаний в існуванні у нього «важкого і складного або невідомого» захворювання.
- Найчастіше ці хворі можуть абсолютно чи частково заперечувати у себе головну роль психологічного фактора в появі психосоматичної симптоматики.
- Не можна вступати в протистояння з пацієнтом, доводити йому психогенну природу захворювання і повністю заперечувати можливість існування соматичної основи хвороби – така конфронтація з боку лікаря лише викличе недовіру та негативне ставлення з боку пацієнта. Набагато продуктивніше буде вибрати лікарську позицію, яку хворий буде сприймати з емпатією, і м’яко переконати пацієнта пройти комплексне лікування психосоматичних розладів.
- Досить часто у цих пацієнтів спостерігаються труднощі (проблеми) в особистісному, емоційному самовираженні, а також підвищена дратівливість, підвищена тривожність, внутрішній неспокій і т.д.
- Небажано висловлювати сумнів у щирості страждань пацієнтів, натякаючи на можливість симуляції. Необхідно пам’ятати про те, що хворим на психосоматичні розлади властиві реальні страждання, нехай вони і не мають реальної соматичної основи. Цей розлад – зовсім не симуляція, а значить, до пацієнта слід ставитися з належною повагою і розумінням, а в бесіді з ним – проявляти співчуття і терпимість.
- У разі наявності психосоматичних розладів обов’язково співпраця лікаря соматичного профілю та психіатра, а також психотерапевта і психолога.
Ця взаємодія допоможе створити комплексну програму лікування, що допоможе швидкому одужанню пацієнта. 
Психосоматичні розлади: лікування
Основою якісної терапії психосоматичних розладів є наявність творчої співпраці та спільної роботи лікаря соматичного профілю, психіатра, психотерапевта або психолога
. А розпізнання психосоматичного розладу на початкових етапах його розвитку є запорукою успішного лікування.
Тільки взаємодія лікаря загальної практики з фахівцем-психіатром, психотерапевтом або психологом допоможе підібрати найкращу терапевтичну схему, професійно розпланувати програму відвідування психотерапевтичних сеансів і різних лікувально-реабілітаційних процедур, а також більш якісно допомогти хворим в одужанні та їх якнайшвидшому поверненню в соціум!
Потрібно зробити все можливе, щоб пацієнт припинив свою «лікарняну подорож» по замкнутому колу, постійно відвідувати численних лікарів самих різних профілів (кардіологів, неврологів, терапевтів і т.д.), які виявляються не в змозі виявити справжню причину хвороби, погіршення самопочуття і якості життя .
Необхідно забезпечити не тільки комплексність, але і регулярність лікування психосоматичних розладів, а також постійне лікарське спостереження за станом хворого, регулярну психотерапевтичну роботу та психологічну корекцію. Тут не допоможуть епізодичні візити з короткочасними заходами по нівелюванню основних симптомів або консультації по телефону.
Лікування повинне бути спрямоване на загальне поліпшення психологічного стану пацієнта, а не тільки на позбавлення від хворобливих симптомів.
На початку лікування необхідно ретельно проаналізувати всі клінічні та інструментальні обстеження, ознайомитися з виставленими діагнозами і рекомендаціями соматичних лікарів. Якщо необхідно, можна повторно провести додаткові обстеження, які доведуть відсутність соматичної патології. Тільки тоді можна припускати про існування психосоматичного розладу. Але в той же час при лікуванні цих хворих не варто зловживати проведенням різних надмірних консультацій і медичних обстежень.
В процесі лікування психосоматичного розладу дуже важливо навчити пацієнта правильним способам реагування на потенційні стресори, змінити старий стереотип поведінки, який і привів до розвитку цього розладу. Дуже доречним в даній ситуації буде участь в процесі терапії членів сім’ї з метою надання пацієнту додаткової підтримки.
Не рідко в лікуванні цих розладів застосовують медикаментозну терапію, яка визначається характером симптоматики з обов’язковим визначенням «симптомів-мішеней». При цьому звертають увагу на тривалість симптомів, їх важкість, існування у пацієнта інших психічних і соматичних захворювань, рівень погіршення загального рівня психологічного стану, ступінь та порушення функціонування пацієнта і т.д.
У лікуванні психосоматичних розладів рекомендовано застосування препаратів трьох класів: транквілізаторів, анксіолітиків (протитривожних препаратів) і антидепресантів.
Застосування транквілізаторів має деякі обмеження вигляді можливості звикання до препарату та ризику появи залежності. Тому все частіше в цих випадках застосовують анксіолітики. Іноді в лікуванні психосоматичних розладів досить застосування транквілізаторів і / або анксіолітиків, безумовно, в комплексі з регулярною психотерапією або психологічною корекцією. Але транквілізатори здатні принести нетривале полегшення пацієнтові, позбавивши його від певний скарг на деякий час. В контексті довгострокової і стратегічної мети терапія транквілізаторами не має сенсу.
Нерідко в більш затяжних і важких випадках потрібне застосування антидепресантів, які дозволяють знижувати іпохондричну обсесивну фіксацію, підвищену тривогу і покращувати настрій при вторинній депресії, регулюючи обмін такого нейромедіатора, як серотонін.
На сьогоднішній день при лікуванні психосоматичних розладів віддають перевагу використанню моновалентних антидепресантів, які впливають тільки на нейромедіацію серотоніну – селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Також у більш важких випадках або, якщо раніше пацієнт вже приймав препарати СІЗЗС і не було отримано достатню відповідь, застосовуються полівалентні антидепресанти, які впливають на нейромедіацію серотоніну та норадреналіну – інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІОЗСН).
Якщо в клінічній картині психосоматичного розладу симптоми тривоги відіграють домінуючу роль, то не слід застосовувати антидепресанти в занижених дозах від рекомендованих. Що стосується тривалості фармакотерапії антидепресантами, то вона повинна тривати, як мінімум, 4-6 місяців.
Відомою істиною є те, що дія антидепресантів починається тільки через 3 тижні від початку прийому. А що робити хворому цей місяць – страждати і чекати? Ні звичайно. Протягом першого місяця від початку прийому антидепресантів важливо комбінувати їх прийом з протитривожними препаратами (анксіолітиками) або транквілізаторами. З іншого боку, сучасні анксіолітичні ліки є не тільки швидкопомічними засобами. Вони також забезпечують терапевтичний ефект при соматичних і психопатологічних проявах тривоги.
Комбінована терапія протитривожними засобами і антидепресантами показує більш високу ефективність в лікуванні психосоматичних розладів, ніж в разі самостійного їх застосування. Можливо, в цьому випадку навіть не знадобиться прописувати хворому інший сильніший антидепресант при недостатньому ефекті від попередньої монотерапії антидепресантами.
Згодом комбінація психотерапевтичної допомоги та фармакотерапії дає позитивний ефект і сприяє поліпшенню стану пацієнта, підвищенню рівня його функціонування та загальному добробуту.
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/psixosomatika-zaxvoryuvan-ponyattya-ta-likuvannya/.
Напишить повідомлення