“Як себе почуваєте, хворий?” – іноді навіть байдужим голосом задає питання медична сестра або черговий лікар, проводячи ранковий обхід. Як правило, у відповідь – звучить опис симптомів, відчуття в тілі. Про психологічну сторону захворювання мовчать. Та й рідко запитують. Про що власне мова, виникає питання? Йтиметься про внутрішню картину хвороби (ВКХ).
У клінічній психології внутрішня картина хвороби – це цілісність розуміння хворого про своє захворювання, уявлення хвороби і себе в ній, засноване на комплексі виникаючих відчуттів, почуттів, переконань та відносин.
Внутрішня картина хвороби формується комплексно, включаючи:
- Відчуття: сюди входять всі хворобливі відчуття, які виникають у пацієнта;
- Емоційні переживання: комплекс емоцій і почуттів, що виникають у зв’язку з симптомами, синдромами та хворобою в цілому (страх, роздратування, сором, відраза);
- Раціонально-інформаційне осмислення: так звана, мисленево-інтелектуальна сторона, включає все, що людині відомо про виникле захворювання, які у неї є думки та переконання про його генезис, динаміку і можливий результат, наслідки, а також причини, які послужили його виникненню;
- Психологія переживання хвороби: мотиваційно-вольова складова, в основі якої те, як хворий відноситься до виниклого у нього захворювання, а також усвідомлення того, що зміна сталого способу життя і поведінки є необхідною умовою для одужання або запобігання погіршенню стану.
Масштаби ВКХ
Не завжди сформована ВКХ відображає те, що відбувається з хворим в реальності. Тому в психології виділяють кілька можливих варіантів відображення хвороби в свідомості пацієнта і різні особистісні реакції на захворювання.
Найбільш ефективний для одужання і співдружнього відношення хворого до лікування є такий масштаб ВКХ, який називають НОРМОнозогнозією. Його ще називають адекватним типом, при якому хворий оцінює симптоми правильно. Сприйняття свого стану і перспективи захворювання збігаються з прогнозом лікаря та його оцінкою динаміки захворювання.
Наступні чотири типи мають деякі спотворення.
При ГІПЕРнозогнозії симптомам надається занадто велике значення, вони переоцінюються хворим. Те ж саме може відбуватися і з хворобою в цілому. Наприклад, вона може сприйматися смертельно небезпечною при мінімальному ризику летального результату насправді.
Це властиво для надмірно емоційних, з нестійким настроєм хворих. Вони хворіють по тривожному, іпохондричному або ж неврастенічному типу (ред. класифікація Личко), відчуваючи занепокоєння, будучи надмірно недовірливими, або ж відчуваючи роздратування, гнів, та не вірячи в позитивний результат лікування.
На фоні такого проживання хвороби можливо виникнення вимоги особливого до себе ставлення, депресивних станів, нав’язливих ідей, суїцидальних думок. Це ще називають іпохондричною фіксацією. Згодом може виникати іпохондричний розвиток особистості і навіть іпохондричне маячення, що є вже прерогативою психіатра та потребує спеціалізованого лікування.
Зворотною стороною є ГІПОнозогнозія, при якій пацієнти схильні недооцінювати свою хворобу або ж її окремі симптоми.
Така реакція властива людям, які не до кінця усвідомлюють хворобу та її наслідки. Неусвідомлена реакція виступає у вигляді психологічного захисту і виявляться у відмові прийому ліків, наслідування призначень лікаря, небажанням зміни поведінки та способу життя.
При ДИСнозогнозії відбувається спотворення симптомів та синдромів. Така реакція обумовлена страхом наслідків, які, на думку пацієнта, може принести хвороба. Особистісна реакція в такому випадку може набувати форми панічної.
Найбільш складною є Анозогнозія, коли пацієнт повністю заперечує наявність захворювання. На фоні цього може відбуватися відхід від хвороби в роботу, апатія у вигляді байдужості до своєї долі, пасивна поведінка. Таке ставлення до хвороби спостерігається при шизофренії.
Образ хвороби
На те, який тип реакції виникає і який масштаб ВКХ, впливає також особистісне значення хвороби (Коган). У клінічній психології виділяють декілька таких значень:
- Перешкода – хвороба сприймається як якісь труднощі, що вимагають подолання;
- Ворог – захворювання є не чим іншим, як тим, що загрожує цілісності особистості, приносить шкоду і має бути знищено;
- Покарання – “За що мені це?” – запитують хворі, а потім пояснюють, що причина в минулих гріхах, за які потрібно нести покарання у вигляді хвороби;
- Вроджена слабкість – те, що властиво ще з раннього віку, обумовлено генетикою, спадковістю і не піддається зміні;
- Спосіб пристосування – хвороба виступає, як спосіб справлятися з вимогами життя;
- Збиток, втрата – те, що забирає найважливіше, цінне в житті, як тягар, який потрібно нести все своє життя;
- Цінність – позитивне значення, при якому хвороба сприймається такою, яка виступає учителем і допомагає придбати кращий спосіб життя та самовідчуття в ньому.
Знання психології переживання хвороби, особливостей ВКХ допоможе більш ефективно будувати взаємовідносини між пацієнтом та лікарем, пацієнтом та родичами з метою надання комплексної допомоги, скорішого одужання, полегшення стану або запобігання посилення хворобливих симптомів.
Адже, коли ми розуміємо, чого боїться хворий, які негативні фантазії сприяють його діям зараз (наприклад, відмовлятися від лікування або вимагати надмірної уваги), яке значення для нього має хвороба і як він себе почуває і відчуває з нею, ми можемо надати йому більш конструктивну допомогу та підтримку, відповідну його потребам та бажанням.
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/psixologiya-perezhivannya-xvorobi/.
Напишить повідомлення