Посттравматичний стресовий розлад. Як адаптуватися після війни?

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – сукупність психічних порушень, що виникають після критичних життєвих ситуацій.

Сучасні бойові дії є яскравим прикладом таких ситуацій. Озброєння модернізується з кожним днем, засоби ураження стають потужнішими і травматичнішими, тому війна накладає незабутній відбиток на психічну та фізичну рівновагу військовослужбовців, які проживають в «гарячих точках», а також переселенців.

Причини виникнення ПТСР

Посттравматичний стресовий розлад формується, як результат взаємодії травмуючого фактора та особистісних характеристик самої людини.

Під час бойових дій на військовослужбовця впливають:

  • Динамічність в зоні конфлікту

Результат бойової операції неможливо припускати, так як в будь-який момент може статися різка зміна обстановки після використання противником нового тактичного прийому. Тому під час сучасної війни вичерпуються адаптаційні можливості людини. Вона знаходиться в постійній напрузі, чекаючи небезпеки. Ситуація виходить за рамки її життєвого досвіду.

  • Модернізація озброєння

Сучасний арсенал вражає. На сьогодні більшість країн світу мають зброю з колосальною втратою, високою точністю і великою зоною дії. Тому постраждалі від військових дій часто бачать важкі поранення і смерть товаришів по службі.

  • Гібридна війна

Змінюється характер війни. Людина щодня дізнається новини зі ЗМІ та інтернету, а правдиву інформацію важко відрізнити від помилкової. Це ще більше погіршує емоційний стан, викликає постійну стурбованість тим, що відбувається.

Клінічна картина посттравматичного стресового розладу

ПТСР виникає в проміжок часу від кількох тижнів до шести місяців після виходу з бойової обстановки. Саме віддаленість наслідків відрізняє ПТСР від психогенної реакції на стрес.

Посттравматическое стрессовое расстройство

Як адаптуватися після війни?

Клінічну картину ПТСР у військовослужбовців і переселенців можна розділити на дві групи симптомів:

  1. Наявність постійних напливів спогадів, пов’язаних з війною

Такі епізоди супроводжуються яскравими емоційними та вегетативними (озноб, пітливість, запаморочення) реакціями. Нав’язливі спогади можуть виникати без зовнішніх стимулів, але пацієнт бачить і відчуває їх вкрай реалістично. Ще більш виражені реакції з’являються при нагадуванні про психічну травму. Наприклад, військовослужбовець при вигляді ландшафту, схожого на територію бойових дій, входить в стан жаху, бачить картини смерті товаришів і крики поранених. Ця реакція називається «флеш-беком». В такому стані людина може зробити суїцидальні або агресивно спрямовані на інших людей вчинки.

  1. Уникаюча поведінка, тобто прагнення піти від всього, що нагадує травматичну ситуацію

Людина ухиляється від спогадів, не бажає ні з ким ділитися ними. Таким чином, вона підсвідомо намагається захистити себе. Наприклад, ветерани війни у ​​В’єтнамі ухилялися від перегляду відповідних телевізійних сюжетів або політичних телепередач, а бранці нацистських концтаборів лякалися при одному виді свастики.

У цих людей також можуть крім психологічних розладів спостерігатися також і психічні порушення: виникають розлади сну, з’являється дратівливість, спалахи агресії, раптові зміни (зниження) настрою, знижується пам’ять, увага стає розсіянною. Можуть спостерігатися панічні атаки, фобії, підвищена тривожність. Цей комплекс симптомів у багатьох випадках стає важчим внаслідок алкоголізації та прийому наркотиків, що ще більше посилює соціальну дезадаптацію.

Людям з посттравматичним стресовим розладом важко ужитися в сім’ї і на роботі. Вони конфліктують з будь-якого приводу, скаржаться на нерозуміння близьких і недружнє ставлення. Ті, що пережили військові дії вважають, що оточуючі навіть не здогадуються про те, через що пройшли вони. Вони вважають, що спільну мову можливо знайти тільки зі своїми товаришами по службі.

У осіб, що побували в зонах бойових дій, формується інший світогляд. Наприклад, ветеранам війни в Афганістані важко пристосуватися до цивільного життя, тому що вони звикли жити в військових умовах. Такі люди вказують, що «на війні їм простіше: тут – свої, там – вороги». Для них існує або чорне, або біле, і інших альтернатив немає. Тому відбуваються конфлікти, адже через крайню прямолінійності в судженнях з такою людиною важко порозумітися.

Постраждалим від війни важко знайти себе в соціумі, так як вони відчувають себе пригнобленими, непристосованими до цивільного життя. Таким людям проблематично шукати роботу через часте нерозуміння оточуючих. Адже ті, хто не пережив війну, не можуть зрозуміти, через що пройшли ці люди, і що вони переживають.

Посттравматичний стресовий розлад у переселенців і біженців

До особливої ​​категорії постраждалих від військових дій відносяться біженці. Це люди, які змушені емігрувати за кордон або в інший регіон своєї країни в результаті проведення бойових операцій на території їх проживання.

Біженці залишають будинок в екстремальних умовах, що завдає шкоди їх психічній рівновазі, втрачають майно і опору в житті, зв’язок з рідними. Емігранти потрапляють в новий соціум з іншими звичаями, культурою та нормами поведінки. Вони відчувають мовний бар’єр з громадянами чужої для них країни. Це призводить до стану так званого «культурного шоку», коли людина губиться в новому соціальному середовищі.

Посттравматическое стрессовое расстройство

У цей період можливі розлади емоційної, когнітивної та поведінкової сфери. Депресія, панічні атаки, тривожно-фобічні розлади, виникнення маячних ідей, самоізоляція від суспільства – ці психічні порушення часто виникають серед біженців.

Але вони повинні адаптуватися до нового соціуму, налагодити зв’язки з оточенням, долучитися до культурного життя нової країни і знайти підходящу роботу. На перших етапах це буває не так легко, проте, поступово людина пристосовується, і його психічна рівновага відновлюється.

Як адаптуватися після війни?

У таких випадках на допомогу можуть прийти психологи, психотерапевти або психіатри. У деяких випадках необхідно медикаментозне лікування протитривожними засобами (анксиолітиками), транквілізаторами, антидепресантами, стабілізаторами настрою і навіть в деяких випадках нейролептиками.

Лікування в умовах психіатричного стаціонару при неважких формах ПТСР небажано, оскільки може спостерігатися страх стигматизації суспільством та можливих соціальних наслідків. Альтернативним варіантом в неважких випадках ПТСР може стати амбулаторна допомога.

Особливу увагу слід приділити роботі з психологом або психотерапевтом. Пацієнтам з посттравматичним розладом необхідна душевна бесіда і розуміння. Постраждалим потрібно виговоритися, пояснити свої переживання, так як їм важко впоратися з цим самим. Бувають випадки опору лікуванню, проте, вкрай важливо родичам і близьким привести їх до психолога, психотерапевта чи психіатра, які зможуть допомогти впоратися з психологічними і психічними проблемами.

Психотерапевтична робота відбувається за такими етапами:

Мобілізація адаптаційних резервів власного «Я»

Тут важливо виробити у людини критичне ставлення до своєї проблеми і позитивну установку на лікування. Це збільшить ефективність терапії та допоможе уникнути можливість ​​алкоголізації або пристрасті до наркотиків.

Раціональне ставлення до симптомів

Лікар пояснює хворому, що його симптоми є допустимими в рамках посттравматичного розладу. Це може запобігти додатковій травматизації фактом існування хвороби.

Пошук сенсу

Психотерапевт разом з хворим шукає подальший сенс існування. Необхідно пояснити, що те, що сталося дало людині деякий життєвий досвід, а труднощі давно залишилися позаду. Тепер необхідно облаштувати своє життя, знайти творче заняття, яке буде приносити задоволення. Можна виразити себе в професійній діяльності, в мистецтві, знайти захоплення, створити сім’ю.

Тут важливий індивідуальний підхід, тому лікар враховує вік, національність і систему цінностей хворого. Але в будь-якому випадку мета такої роботи зводиться до ліквідації деструктивних потягів і створенні позитивного мислення, спрямованого на продуктивну діяльність в майбутньому.

І звичайно ж, величезне значення для хворого мають відношення до сім’ї і з близькими. Рідним і спорідненим людям необхідно оточити таку людину турботою, теплом, зрозуміти її і прийняти всі негативні сторони, адже вони є результатом нелегких життєвих обставин.

Прогноз і висновки

Родичам потерпілого необхідно в деяких випадках контролювати його лікування, регулярне відвідування лікаря, за потребою – психотерапевта або психолога. При сприятливих відносинах в сім’ї, наявності міцних соціальних зв’язків, правильному лікуванні, регулярному відвідуванні лікаря-психіатра, психотерапевта і психолога прогноз у хворих з ПТСР позитивний. Щоб побачити веселку, треба пережити дощ!

Светлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено