
Природа людини така, що вона постійно мислить оцінками: це добре, а це – погано. Всі події сприймаються або як позитивні, або як небажані (негативні), причому і ті, й інші тягнуть за собою нерозривний ланцюжок з думок, емоцій та дій.
В принципі, така оцінка певною мірою виправдана – вона допомагає людині зорієнтуватися в цьому великому складному світі. Але вся справа в обгрунтованості застосування оцінок та мірі їх впливу на саму людину, на її рішення та вчинки і, отже, на її сьогодення і майбутнє. Іноді людина опиняється буквально «захопленою» в полон власними переживаннями, і тоді доцільною може виявитися робота над ситуацією, яка мучить і не дає жити так, як хотілося б.
Варто розглянути три аспекти роботи з думками та емоціями, які не дають жити щасливо:
- Робота з прийняттям минулого;
- Ухвалення того,що відбувається зараз та усвідомленість в сьогоденні;
- Баланс оптимізму та песимізму щодо майбутнього.
Роботу в рамках цих трьох векторів можна умовно назвати «трансформацією Скруджа», адже тут людині теж доведеться зіткнутися з «привидами» минулого або страхом, що належать до сьогодення та майбутнього (хоча і не в такому похмурому контексті, як це відбувалося в дікенсовскій історії).
Робота зі спогадами та прийняття минулого
Головна особливість минулого в тому, що його не можна змінити. Важкі спогади викликають почуття безпорадності, доросла людина емоційно повертається в ситуацію, на яку вона не в силах вплинути.
Більшість психологічних методів і технік, спрямованих на роботу зі спогадами, передбачають прийняття минулих подій: минулі події вивчаються подібно експонатів в музеї. Наша пам’ять взагалі дуже схожа на музей: там є абсолютно різні експонати, якісь з них нам до душі, деякі – ні, до якихось експонатів ми підходимо частіше, а деякі з них припадають пилом в найдальшому куточку. І коли людина прив’язана до негативного спогаду, постійно програє в голові цей спогад, вона ніби підходить до самого нелюбимого експонату в музеї, лається, плаче та нарікає на те, який цей експонат поганий, але при цьому прибрати цей об’єкт з музею виявляється неможливо.
Завжди слід розуміти, що ми не можемо просто викреслити події із нашого минулого, і спогад ми стерти теж не в силах. А тому єдино вірним рішенням буде ухвалення минулого. Причому це зовсім не означає позитивне сприйняття минулого, ставлення може бути негативним, але помірно негативним, таким, яке дозволяє жити далі та не зациклюватися на переживаннях минулого. Після прийняття деякого події з’являється можливість не опинятися у владі цього негативного переживання: так, це сталося, але це не буде визначати все подальше життя. Потворний експонат з музею все так же буде стояти на своєму місці, він буде видимим, але з’явиться можливість просто пройти повз.
У деяких випадках слід звернутися до психолога для опрацювання важких і психотравмуючих спогадів. Для роботи з проблемами подібного типу існує безліч психотерапевтичних технік. Як приклад можна привести техніку імагінативної рескрипції. Суть цієї техніки полягає в зміні негативних переживань щодо якоїсь події (провини, сорому, почуття загрози, безпорадності) і трансформації їх в більш позитивні (почуття безпеки і т.д.). При роботі зі спогадами минулого клієнт «занурюється» в цю подію, проживає заново цей досвід, а на певному етапі спогаду вводиться «помічник» (уявний персонаж, дорослий клієнт, терапевт), який сприяє задоволенню потреб дитини-клієнта, відчуття безпеки. В результаті використання цієї техніки зменшується інтенсивність негативних емоційних переживань від спогадів про минуле.
Розвиток усвідомленості в сьогоденні
Важливо навчитися приймати не тільки своє минуле, а й те, що відбувається в сьогоденні.
Не можна просто так ігнорувати реальність, якщо вона мчить на вас з фатальною впевненістю айсберга, інакше Вас спіткає доля Титаніка. І вкрай негативні, і вкрай позитивні переживання через конкретну подію сьогодення «втягують» вас в ситуацію, змушують «вляпатися» в неї «по вуха», зав’язнути в емоційному болоті без можливості рухатися далі.
У тому, як вибратися з болота власних деструктивних емоцій та думок, дуже допомагає стан «mindfulness». Цей стан означає усвідомленість, присутність в теперішньому моменті, безоціночне прийняття людиною того, що відбувається в її внутрішньому і зовнішньому світі. Людина як би спостерігає за своїми емоціями та думками, зміною свого стану з боку, перебуваючи в позиції конструктивного і емоційно незалученого свідка. Така практика допомагає людині свідомо пережити негативні емоції та думки, а не просто придушувати їх, і допомагає перестати бути «рабом» своїх негативних переживань.
Інший варіант «неправильного» сприйняття сьогодення – це уникнення. Справа в тому, що уникнення означає прийняття чогось всередину себе з подальшою спробою позбутися від цього. Це все одно, що не думати про великого рожевого слона. Чим частіше намагаєшся вигнати образ великого рожевого слона, тим старанніше він починає переслідувати людину. Образ рожевого слона стає величезною метафоричною жуйкою на черевику, яку ніяк не вдається відліпити. А чи розумно уникати «жуйку», особливо якщо вона не дає спокою, якщо присутність «жуйки» в Вашому житті провокує великий негативний відгук? Очевидно, що ні. Ось тільки слід врахувати, що якщо жуйка – це реальна і здійсненна проблемна ситуація, то її можна просто видалити з черевика. А ось якщо прибрати цю жуйку об’єктивно неможливо, то з її існуванням слід просто змиритися.
Песимізм та оптимізм
Тепер варто звернути увагу на особливості сприйняття та оцінки людиною свого майбутнього.
Один з головних «міфів» в психології говорить про всеохоплюючу користь оптимізму та його вплив на побудову щасливого майбутнього людиною. Наскільки ця теза відповідає дійсності?
Насправді слід визнати, що всепоглинаючий оптимізм щодо майбутнього має не тільки свої переваги, але і недоліки. Головною перевагою оптимізму можна вважати його плідний вплив на стан здоров’я. Було доведено, що оптимізм та гумор сприяють створенню позитивного емоційного стану і швидкому одужанню після хвороби.
Основним же недоліком стратегічного оптимізму вважають виникнення «ілюзії невразливості»: людина починає вірити в успіх до такої міри, що навіть не допускає можливість невдачі. Окрилені надією, такі оптимісти часто і не помічають, як їх крила починають горіти на сонці, і наступне потім «падіння Ікара» сприймається дуже болісно. У цьому плані набагато більш конструктивним може виявитися стратегічний (захисний) песимізм – поведінкова стратегія, коли людина подумки програє майбутні події та передбачувані невдачі і перешкоди. Тобто заздалегідь вгадуються всі можливі перепони на шляху досягнення мети, і, у міру можливості, вживаються заходи щодо їх подолання. Наприклад, перед публічним виступом людина продумує, що вона буде робити, якщо у неї трапиться напад кашлю, або на підлогу впаде текст доповіді і т.д.
В результаті проведених психологічних досліджень був зроблений висновок: і стратегічний оптимізм і песимізм можуть принести користь, якщо саме ця стратегія найбільш звична та природна для конкретної людини, і, якщо і в оптимізмі, і в песимізмі знати міру.
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/negativni-emociii-ta-dumki-yak-peretvoriti-iix-na-soyuznikiv/.
Напишить повідомлення