Мама і дитина. Взаємовідносини до народження

У житті кожної жінки рано чи пізно настає такий період, коли її самовідчуття, сприйняття навколишнього світу та ставлення до життя в цілому змінюється.

Цей період оспіваний письменниками і поетами, написаний на сотнях полотнах, художньо та чуттєво розкритий в кінематографі.

Хтось його з нетерпінням чекає, когось він може лякати, викликати тривогу та розгубленість. Він може бути, на думку деяких жінок абсолютно не вчасно, занадто рано, адже грошей мало, дисертація ще не написана, хочеться ще поїздити по планеті. Або занадто пізно, адже вже не те здоров’я, не ті сили та можливості.

Але все-таки одного разу кожна з них сприймає його з вдячністю.

Адже в цей період вона стає джерелом нового життя. Змінюється не тільки її роль в суспільстві, а й значущість, хоча б для цього життя,що тільки зародилося!

Відбуваються складні,що колись здавалися магічними, трансформації і за 9 місяців в тілі жінки формується та розвивається маленька беззахисна істота, життя якої цілком та повністю залежить від неї – першої та найважливішої – мами.

Перинатальна психологія – про що мова?

Ще кілька століть тому в науковому світі психології говорили про важливість перших років життя дитини, про вплив матері на її психічний та психологічний розвиток. З. Фрейд виділяв стадії психосексуального розвитку, а за ним А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм, Е. Еріксон та інші на той момент імениті психологи, почали говорити про різні аспекти ранніх взаємин матері і дитини та її незаперечній важливості (формуванні базової довіри до світу, виникаючих комплексах, основних потребах, конфліктах розвитку).

І тільки Отто Ранк (в 1924 році), пожертвувавши членством у Віденському психоаналітичному суспільстві, зважився заговорити про травми народження, про вплив допологового періоду на розвиток плода, але не був почутий.

І лише через 50 років, в 1971 році учень З. Фрейда, Густав Ганс Грабер, надавши результати своїх досліджень, був почутий психологічним науковим співтовариством. Він насмілився заявити, що в пам’яті дитини залишається те, що відбувалося з нею та з мамою під час вагітності.

З тих пір перинатальна психологія офіційно починає шлях свого становлення та розвитку як галузь наукової психології.

Як емоційний стан мами впливає на дитину?

Сьогодні, в століття нових технологій, широких можливостей науки (нових дослідницьких методів та інтеграції накопичених знань) можна без побоювань та з упевненістю говорити про те, що вплив мами на життя дитини починається вже з моменту її зародження.

Незаперечним фактом є те, що емоційний стан жінки під час вагітності впливає на її майбутню дитину.

Мама и ребенок: жизнь и развитие до рождения

Вагітність – особливий період, що викликає масу змін в організмі та свідомості жінки: перебудови гормонального фону, усвідомлення своєї нової майбутньої ролі, турбота про своє здоров’я і здоров’я майбутньої дитини. Все це призводить до різного роду емоційних реакцій. Більш того, велика частина жінок схильна до різких емоційних перепадів.

Дослідження в рамках перинатальної психології виділяють наступні важливі аспекти, про які варто знати:

1). Мама та дитина – єдиний механізм, пов’язаний нервовими і гуморальними процесами.

Гормони стресу (катехоламіни) або гормони радості (ендорфіни), які виділяються в організмі жінки під час емоційних реакцій, проникають через плаценту та впливають на плід.

Емоції радості, інтересу, натхнення викликають у дитини спокій, сприяють росту та розвитку сенсорних систем.

Занепокоєння, роздратування, підвищена тривожність мами стимулюють проблеми з когнітивним розвитком дитини, зростанням та здоров’ям в цілому.

 2). У 6-7 місяців майбутня дитина має здатність відмінно розрізняти звуки: биття серця мами, її голос і навіть дихання.

У ситуації, коли мама чогось лякається або відчуває тривогу, дитина, помічаючи зміни в серцебитті, диханні, теж відчуває подібну реакцію. Вона завмирає, немов чекаючи небезпеки.

По закінченню часу виділені в організми мами гормони доходять до плоду і викликають погіршення його самопочуття.

3). Гормони стресу крім проникнення в плід через загальну кровоносну систему можуть також накопичуватися в навколоплідній рідині.

Тривалий стрес у матері призводить до їх накопичення і досягненню критичної дози, в результаті чого зменшується кількість необхідного кисню для мозку плода.

Як наслідок після народження у дитини може проявлятися висока чутливість до відсутності свіжого повітря, до надлишку або нестачі світла.

Надлишок катехоламінів призводить до підвищеної тривожності, нестабільності емоційної сфери, підвищеної збудливості.

4). Депресія матері під час вагітності може стати причиною схильності майбутньої дитини до депресивного розладу.

Згідно з дослідженнями, новонароджені у депресивних мам частіше за інших плакали, були більш дратівливими.

5). На психологічні особливості дитини впливає також ставлення мами до вагітності, її бажаність.

Було встановлено, що діти, які не були бажаними, в більшій мірі мають проблеми з самооцінкою, підвищену потребу у визнанні, більш схильні до співзалежних відносин та мають проблеми з розумінням власних переживань.

Як бачимо, перинатальний етап – це важливий період, від якого багато в чому залежать особливості постнатального розвитку дитини, його психологічні, фізичні та психічні особливості.

Знання цих аспектів може допомогти мамі бути уважнішою до себе, піклуватися про свій психоемоційний стан, прислухатися до своїх потреб і потреб своєї майбутньої дитини.

Пам’ятайте, що дитині добре, коли добре її мамі!

Будьте уважні до себе! Піклуйтеся про себе! Бережіть себе!.. І якщо потрібно (при психологічних проблемах та психічній нестабільності), допоможіть собі та своїй дитині. Лікарі та психологи готові завжди прийти до вас на допомогу!!!

Светлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено