Що таке клінічна депресія? Які ознаки у клінічної депресії? В яких симптомах проявляється депресія і чи завжди потрібно її лікувати? Як працюють антидепресанти?
Відповіді на всі ці питання дуже важливі, адже депресія – одне з найвідоміших психічних захворювань, яке згадується в сучасному суспільстві не за призначенням.
«Клінічна депресія» – це розмовний вислів, який використовують деякі люди для позначення депресії, яка потребує лікування у психіатра.
На такий термін, як «депресія», найбільше посилаються у фільмах, літературі та навіть у щоденному спілкуванні. Але часто поняття депресії, як захворювання, сприймається людьми невірно і приймається за тимчасовий стан, коли спостерігається упадок сил, відсутність мотивації та знижений настрій. А між тим, депресія – це захворювання, яке часто потребує специфічної терапії.
Що ж з себе представляє депресія, як її впізнати, в якому випадку доречний вираз «клінічна депресія», та коли вже необхідно застосовувати лікування?
Ознаки клінічної депресії
Щоб зрозуміти, що таке депресія, необхідно знати її основні ознаки. Не дивлячись на поширеність словосполучення, «клінічна депресія» – це розмовний вираз, який означає, що депресія є досить вираженою за важкістю та потребує лікування.
Ключові ознаки клінічної депресії – це гіпотимія (стабільно знижений настрій), повна чи часткова втрата можливості відчувати радість, негативна оцінка себе та оточуючого світу, в якому хворий помічає лише сірі тони та погані події. 
Також виникає «інтелектуальна загальмованість» та зниження фізичного тонусу.
Навколо природи депресії ведеться багато дискусій та суперечок між спеціалістами. Депресивний синдром спостерігається не лише при клінічній депресії, але і при інших захворюваннях, як психічних, так і соматичних.
Депресивний симптомокомплекс є малоспецифічним, тобто, він не завжди досить визначений для того захворювання, яким обумовлений. Крім того, труднощі з диференціальною діагностикою при наявності депресивного синдрому пов’язані з його поліморфністю (різноманітністю проявів). Ознаками клінічної депресії можуть бути і інші симптоми: хронічні болі незрозумілої природи, складнощі з концентрацією уваги, порушення лібідо, відсутність мотивації та багато іншого.
Відомий психіатр Еміль Крепелін, розглядав всі афективні патології в рамках одного розладу – маніакально-депресивного психозу. Своїми поглядами він спровокував велику кількість дискусій, що тривають і в наш час. Е. Крепелін говорив про те, що для всіх видів маніакально-депресивного психозу (до яких включав і депресію) характерне позитивне завершення захворювання. Але, подальші досліди показали, що такий погляд не завжди є вірним і не може поширюватись на всі види депресії. Сучасна статистика депресії наочно доводить, що вона далеко не завжди завершується позитивним результатом. Близько 40% пацієнтів страждають від того ж епізоду (нападу) депресії і через рік після його початку, 20% хворих мають депресивний стаж більше, ніж 2 роки, 17% - страждають від депресії все життя. Як помітно, це не найбільш позитивна статистика. В сучасній лікарській практиці депресія, яка триває більше двох років, визначається як хронічна хвороба, не менш серйозна, ніж астма чи діабет. Навряд чи хтось буде сперечатися з тим, що вона впливає на загальну якість життя та на соціальний статус зокрема. До того ж, депресія негативно впливає на сім’ю хворого і його оточення в цілому.
Найскладніші випадки – поєднання депресії з будь-якою іншою соматичною хворобою. Це ускладнює діагностику та лікування таких пацієнтів, а також має негативний вплив на протікання та можливі ускладнення обох хвороб.
Симптоми клінічної депресії
Симптоми клінічної депресії у різних пацієнтів бувають як дуже схожими між собою, так і зовсім різними. Але всі вони визначаються за допомогою критеріїв діагностики депресії, які в більшості країн базуються на DSM-V і МКХ-10. Чим раніше буде діагностовано та почато лікування депресивного стану, тим менше буде спостерігатися негативного впливу на всі сфери життя людини.
Нажаль, в основному, хворі депресією приходять до лікаря через наполегливе прохання рідних та друзів. Як часто ми думаємо, що з іншими може статися що-завгодно, тільки не з нами, боїмося прямо глянути на те, що хвороба вже повністю розвинулася і дуже добре себе почуває, на відміну від нас самих. Депресію не завжди просто діагностувати та одразу перейти до лікування. Симптоми клінічної депресії не завжди яскраво виражені, вона може ховатися під різними «масками» у вигляді соматичних симптомів. Тому люди з депресивним синдромом через існуючу стигматизацію і власне нерозуміння, нерідко приходять по допомогу не до профільних спеціалістів, а до лікарів соматичного профілю: терапевтів, кардіологів, гастроентерологів, невропатологів та інших.
В історичній термінології встановилось розділення психічних захворювань на ендогенні (де основна роль належить спадковості) та екзогенні (викликані зовнішніми факторами). Це розділення застосовується і до депресій.
Клінічні прояви депресії
Депресивна симптоматика обумовлена зниженням концентрації у нервовій системі таких нейромедіаторів, як серотонін, норадреналін та, рідше, дофамін. Клінічні прояви депресії можуть значно відрізнятися залежно від патогенезу і ступеня важкості розладу, особистих якостей хворого.
Клінічна картина ендогенної депресії
Для клінічної картини ендогенної депресії характерна депресивна тріада – знижений настрій, вповільнений темп мислення та рухової активності. Також спостерігається превалювання афекту туги, яка сприймається, як дуже важкі переживання. Раніше саме це почуття було ключовим симптомом при депресивному синдромі. Протягом останнього часу змінився патоморфоз психічних розладів, зараз для клінічної картини ендогенної депресії часто більш характерна тривога. Разом з тривогою спостерігається порушення сну (поверхневий сон, часті і ранні пробудження). Також при ендогенній депресій може відбуватися зниження загального тонусу, психічна відстороненість та відчуження, в’ялість, астенія, втрата здатності відчувати задоволення, безпідставні переживання з приводу свого здоров’я, байдужість до оточуючого, рухова загальмованість разом з можливими депресивними маячними ідеями власної неповноцінності, малозначимості та самоприниження, а також деколи нерозуміння необхідності продовження власного життя. Це може привести хворих на ендогенну депресію до суїцидальних намірів та спроб.
Клінічна картина психогенної депресії
Психогенна депресія – це один з різновидів екзогенної депресія поруч з травматичною, судинною, інтоксикаційною та ін.
Психогенна депресія – розлад, зумовлений дією зовнішніх чи внутрішніх негативних або психотравмуючих факторів. Основними причинами виникнення психогенної депресії є сімейні та професійні проблеми, стресові ситуації, складнощі в адаптації до нових умов, віддаленість від дому, наявність інтрапсихічного конфлікту, психологічні травми.
З історії… На території колишнього Радянського Союзу багатьма авторами використовувався термін «невротична депресія», однак, вони так і не змогли до кінця домовитись про його значення. Хтось сприймав його як певну форму неврозу чи одну з двох стадій невротичного розвитку – інші як симптоматику невротичного рівня при депресії, яка зустрічається при неврозоподібних станах. Також виділяли депресивний невроз, який розглядався, як ідентичний до невротичної депресії, його не виділяли в самостійну форму, дотримуючись думки про те, що симптоматика депресії може проявлятись при всіх неврозах.
Фактори, що призводять до виникнення психогенної депресії, в основному, індивідуально значимі та залежать від типу особистості. Люди з певними преморбідними особливостями (ті, які були особистісними властивостями до виникнення депресії), для яких характерна ригідність, прямолінійність, виражене почуття обов’язку та безкомпромісність, більш схильні до виникнення клінічної депресії психогенного характеру. До того ж, вони постійно стараються стримувати свої емоції, тим самим погіршуючи свій стан.
В клінічній картині психогенної депресії, відображається вираженість психотравмуючої ситуації та особистісні властивості хворого. До характерних особливостей психогенної депресії належить фіксація людини на стресових факторах, які її спричинили, песимістичний погляд на майбутнє в поєднанні з адекватною чи завищеною оцінкою минулого, спробами відволіктись від спогадів про психотравмуючу подію, сльозливістю.
Необхідно відмітити, що в клінічній картині психогенної депресії, особливо, при її легкій формі, може не бути класичної меланхолічної тріади та інших симптомів, які спостерігаються при ендогенній депресії.
Але бувають такі випадки, коли стресовий фактор приводить до виникнення не психогенної депресії (депресивної реакції адаптації за класифікацією МКХ 10), а першого нападу ендогенної депресії. І тоді, з часом, проходить фіксація на психотравмуючих факторах, а в клінічній картині прослідковуються симптоми, які характерні для ендогенної депресії.
Лікування депресії. Клінічні рекомендації
Лікування депресії визначається, перш за все, природою її виникнення. В лікування різних видів та ступенів (стадій) депресій, в тому числі психогенних та ендогенних, є свої особливості та, відповідно, різні клінічні рекомендації. Тактика лікування депресивного розладу визначається після диференціальної діагностики.
Лікування психогенної депресії
У випадку лікування психогенної депресії, якщо її рівень не перевищив легкий ступінь, можлива допомога психолога чи психотерапевта без застосування антидепресивної терапії. При депресіях середнього та важкого ступеня, навить викликаних зовнішніми причинами, психологічна корекція та психотерапія не приносять достатнього ефекту та необхідно застосування ліків (антидепресантів).
Лікування ендогенної депресії
Патогенетична терапія депресії направлена на механізм розвитку захворювання. Ендогенна депресія зумовлена зниженням кількості певних нейромедіаторів у синаптичній щілині, внаслідок чого відбувається порушення в передачі нервових імпульсів.
Антидепресанти відновлюють баланс таких нейромедіаторів, як: серотонін, норадреналін та дофамін, в чому, власне, і є лікування ендогенної депресії.
Лікарські засоби, що застосовуються для терапії депресії, відрізняються за механізмом дії, клінічним ефектом та іншими ознаками.
Антидепресанти в лікуванні депресії
Антидепресанти можна умовно розділити на великі та малі. Перші можуть надавати повний лікувальний ефект як при легких чи середніх, так і при важких за вираженістю депресіях, це полівалентні за дією на рецептори препарати. Другі (малі) антидепресанти ефективні при легких та середніх ступенях (стадіях) депресій, в той же час відрізняються кращою переносимістю та меншими побічними ефектами.
Тобто, при легких та середніх ступенях (стадіях) депресії (маскована або прихована, соматизована, циклотимічна) можна використовувати моновалентні антидепресивні препарати, які впливають тільки на серотонінергічну нейромедіацію чи полівалентні, але малі за своєю силою впливи на депресивний синдром. При важких ступенях (стадіях) депресії (меланхолічна, парафрення) застосовуватись повинні великі полівалентні антидепресанти, які підвищують в синаптичній щілині рівень норадреналіну, серотоніну та дофаміну за різними механізмами.
Тривалість активного лікування депресії є такою ж, як і тривалість самого депресивного нападу. Симптоми щезають набагато швидше, але одразу припиняти активну терапію антидепресантами неможна, так як депресивна симптоматика швидко відновиться.
Звертайтесь за допомогою вчасно до професіоналів! Тільки вони володіють тонкощами діагностики та необхідного лікування! Тільки вони зможуть допомогти хворому з депресією повернутись до нормального, повноцінного життя!
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/klinichna-depresiya-oznaki-simptomi-ta-likuvannya/.
Напишить повідомлення