Іпохондрія: що це і як з нею боротися?

Ипохондрия: что это и как с ней бороться?

Іпохондричний синдром в структурі реакції адаптації, іпохондричного розладу і розвитку особистості характеризується надмірною фіксацією уваги людини на стані свого здоров’я, що проявляється в постійних побоюваннях і підозрі на наявність серйозного, навіть смертельного захворювання.

Серед психічних розладів, які виділяють на сьогоднішній день в Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10), розрізняють такі варіанти даної патології:

Реакція адаптації у вигляді порушення емоцій і поведінки. Триває до 6-ти місяців від появи перших симптомів. Виникає як реакція у відповідь на різні психотравмуючі події або реальні серйозні захворювання, такі, як онкологія, СНІД і т.д.

Іпохондричний розлад (за попередньою класифікацією (МКХ-9) – іпохондричний невроз) – це окрема патологія невротичного спектру, яка характеризується постійними нав’язливими побоюваннями з приводу наявності у нього одного або декількох захворювань, які він вважає серйозними і навіть невиліковними. Не слід плутати розлад з описаною вище реакцією адаптації, яка може бути просто відповіддю на психотравмуючий фактор або важку соматичну патологію. Часові рамки – від 6 місяців до 3-х років. В межах цього періоду вважається можливим повернути хворого до повсякденного життя, однак тут величезну роль, крім медикаментозного лікування, займає бажання пацієнта і психотерапевтична робота.

Після 3-х років від початку перших симптомів іпохондричних порушень розвивається іпохондрична зміна особистості. У МКХ-10 вона відноситься до «Інших неспецифічних розладів». Цей незворотній етап іпохондричної патології непсихотичного рівня. Іпохондрична симптоматика стає незалежною від зовнішніх факторів і перетворюється в особистісні риси. Чудовий приклад іпохондричного розвитку представлений в п’єсі відомого драматурга Мольєра «Уявний хворий» (1673 рік), де в художній формі представлений образ пацієнта, що не відрізняється від сучасних описів іпохондричного хворого у психіатричній літературі. У цьому творі блискуче описано, як якийсь чоловік все життя стежить за станом зовнішнього вигляду і своїх фізіологічних відправлень, а також виконує величезну кількість непотрібних рекомендацій безлічі лікарів.

Ипохондрия: что это и как с ней бороться?

Тому важливо не допустити розвитку іпохондричної зміни особистості у хворого, і якомога раніше звертатися за допомогою при виявленні перших симптомів іпохондричного характеру, тобто необгрунтованій фіксації на хворобливих переживаннях.

Такий поділ іпохондричного синдрому (іпохондрії) за часом вказує на можливість цього розладу стати незворотнім. Клінічна картина поступово посилюється, якщо не проводиться відповідне лікування. І з часом хворий випадає з колишньою соціального життя, припиняє ходити на роботу, спілкуватися з близькими. Центром усього світу для нього стає «пані хвороба», хоча насправді (що дуже прикро) її-то і немає. І хворий вже стає інвалідом, так як є дезадаптованим в суспільстві і в сім’ї.

Іпохондричне маячення. Це психотичний рівень іпохондричної симптоматики. Може розвиватися в рамках паранойяльного і параноїдного синдрому, коли хворі «придумують» (якщо це можна так сказати щодо божевільних ідей, коли відсутня критика) у себе невиліковну хворобу, яку дуже складно розпізнати, і яка не піддається лікуванню, а, іноді, «до сих пір не вивчену» на сьогоднішній час. Фабула маячення може бути різною, але має одну спільну рису: перебільшення, відсутність об’єктивних ознак уявної хвороби, відсутність логічної основи для постановки діагнозу.

Причини виникнення іпохондричного синдрому (іпохондрії)

Іпохондрія була відома ще з часів античності. Стародавні цілителі стверджували, що джерело побоювань хворого знаходиться під мечоподібним відростком. Врачеватель Гален доводив, що у іпохондричних особистостей підвищується вироблення «чорної жовчі». Звідси і назва – morbus hypochondriacus – хвороба надчеревної ділянки.

Іпохондричний синдром може розвиватися в рамках невротичних і неврозоподібних станів, основних форм психозів – афективної патології і шизофренії.

Психодинамічна модель пояснює розвиток іпохондрії як результат перенаправлення агресивних потягів хворого з інших людей на себе. Тому симптоми розглядаються як механізм психологічного захисту. Дійсно, в більшості випадків пацієнти з іпохондричним розладом – егоцентричні особистості. Вони не цікавляться станом і потребами оточуючих, їх турбує лише своє благополуччя. Такі люди вважають себе знехтуваними, відкинутими на узбіччя долі. Вони пов’язують події в житті близьких зі своїм здоров’ям. Наприклад, чоловік заявляєдружині,яка спізнилася з роботи, що «вона не турбується, живий я чи мертвий». А якщо людина чує про чийсь успіх, то каже, що «він би не витримав такого через слабке здоров’я».

Можлива й інша модель розвитку патології – хворий має занижену самооцінку і відчуває власну неспроможність. За рахунок цього він на підсвідомому рівні намагається привернути увагу оточуючих, і йому, швидше за все, буває підсвідомо вигідно хворіти. І тоді до нього ставляться делікатніше і уважніше, ніж зазвичай. Він отримує значно більше турботи, з нього не вимагають виконання будь-яких зобов’язань і т. д. Можна навіть сказати, що «добре влаштувався». Ось тільки хворобливі переживання він відчуває по-справжньому. І в цьому – велика нестиковка і непорозуміння!

Нейропсихологічна концепція говорить, що у людей з іпохондрією порушується когнітивне сприйняття відчуттів. Наприклад, звичайна людина відчуває внутрішню напругу, а хворий з іпохондричним розладом – біль в животі. Таким чином, звичайні негативні емоції набувають «соматичного забарвлення».

Клінічна картина

У клінічній картині іпохондричного синдрому (іпохондрії) виділяють наступні елементи:

Іпохондрична фіксація уваги

Хворий зосереджує всю свою увагу на соматичних відчуттях. Він постійно думає про хвороби, а стан повного здоров’я описує, як якусь ідеальну, майже недосяжну мету.

Емоційні зміни

Настрій людини повністю залежить від тілесних відчуттів і окремих проявів уявного захворювання: «Відчуваю себе добре, тому що нічого не болить». Але так як у нього завжди щось болить, то настрій спостерігається частіше зниженим. Мінімальні розлади самопочуття можуть спричинити за собою розвиток тривоги або панічних реакцій, які доходять іноді до стану тривожного раптусу, коли пацієнт відчуває гострий напад страху і вираженої тривоги, пов’язаного з ризиком померти від уявної хвороби.

Іпохондрична деталізація мислення

Пацієнти детально описують свої симптоми, вказуючи точний початок хвороби, зв’язок з негативними факторами оточення, а також поступовий розвиток патології. Їхні аргументи іноді доходять до крайнього ступеня химерності (носять незвичайний, хитромудрий характер). При цьому вони твердо стоять на своєму погляді на проблему, не довіряють лікарям і не приймають критику, що подекуди сягає ступеня іпохондричного резонерства (безтілесного мудрування). Часто хворі вказують на таку ж хворобу у оточуючих, знаходячи неіснуючі симптоми.

Поведінкові порушення і зрушення інтересів

Поліпшення свого здоров’я і боротьба з хворобою виходять на перший план. Пацієнт присвячує цьому весь свій вільний час. Він колекціонує різні журнали з прогресивними методиками лікування, збирає інформацію з різних джерел і всі лікарняні виписки.

Обсесивно-фобічна симптоматика

У таких хворих періодично виникають нав’язливі побоювання, страхи, сумніви. Хворий в деяких випадках може критично до них відноситися, але не здатний контролювати їх появів: «Всі думки про хвороби».

Сенестопатії

Спостерігаються невизначені відчуття поколювання, стягування, які хворий асоціює з проявами хвороби. Найбільш часто пацієнти пов’язують появу сенестопатій з патологією шлунково-кишкового тракту або серцево-судинної системи.

Лікування іпохондрії

Особливу небезпеку для тих, хто страждає іпохондричним синдромом (іпохондрією) представляють різні «народні цілителі». Люди звертаються за допомогою до уявних фахівців, які відразу ж знаходять у них страшні захворювання, підкріплюючи тим самими і без того хворобливі переживання. Потім кажуть, що здатні вилікувати їх за короткий термін. Однак, через деякий час іпохондричні переживання з’являються знову, з ще більшою інтенсивністю.

В одній з газет 17 століття було розміщено рекламне оголошення, що викликало посмішку: «Метод лікування іпохондрії лікаря Ніколаєва шляхом масажу прямої кишки з одночасним поплескуванням по потилиці».

З цього часу мало що змінилося, шарлатани існують і в медицині, на превеликий жаль.

Ипохондрия: что это и как с ней бороться?

Хворим з іпохондричною симптоматикою рекомендовано проводити лікування переважно амбулаторно. У стаціонарі даний контингент хворих схильний до ризику госпіталізму. Пацієнти не хочуть виписуватися, тому що в умовах клініки їх хворобам приділяють особливу увагу. Вони відчувають себе комфортно і безпечно, бо в будь-який момент можуть звернутися до лікарів за допомогою. Цей феномен чинить негативний вплив на хворих, так як у них ще більше посилюється іпохондрична симптоматика.

Госпіталізація проводиться тільки у важких випадках, коли з’являється психотичний рівень іпохондричної симптоматики у вигляді паранояльної або параноїдної симптоматики.

Безумовно, дуже важливу роль в лікуванні хворих іпохондричною симптоматикою в рамках реакції адаптації або розладу (неврозу) крім медикаментів відіграє психотерапія, як індивідуальна, так і групова. Групові заняття, на яких хворому надається підтримка і соціальний вплив, дуже важливі. Це допомагає йому зрозуміти, що його проблема не єдина, що існують люди зі схожими розладами. Тут грає роль елемент дерефлексії, тобто зміна напрямку мислення зі свого власного Я на оточення, вироблення співчуття і усунення егоцентричності. За допомогою психотерапії можна виявити умовну вигоду хвороби і працювати в цьому напрямку, реалізуючи разом з хворим інші способи поведінки.

Родичам хворого потрібно розуміти, що іпохондрична фіксація на своїх хворобливих переживаннях може бути прихованим сигналом про допомогу. Людина просто намагається привернути увагу до себе, можливо, тут необхідно переглянути відносини в родині. В цьому якраз і допоможе психолог, психотерапевт і психіатр. Вихід завжди є, якщо тільки цього дуже захотіти!

Світлана Нетрусова
Світлана Нетрусова 111 Articles
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено