Ідеальна сім’я: міф чи реальність?

Багато чого можна говорити про сімейні стосунки і про те, чи існує еталон «щасливої ​​родини». Багато питань і до цього дня мучать психологів: що потрібно для сімейного щастя? Як можна описати «нормальну сім’ю»? І які сімейні відносини, в такому випадку, слід вважати такими, що виходять за рамки цієї «норми»? Всі ці питання викликають гарячі дискусії в колах фахівців.

Насправді, у кожної людини вже є уявлення про «ідеальну сім’ю». Це образ, який завжди маячить десь на горизонті свідомості, коли людина замислюється про сім’ю. Ідеальна сім’я – це місце, де людині комфортно та добре. Де людина може задовольнити свої потреби, отримати те, чого вона потребує. Це своєрідний аналог земного Едему.

Поняття «ідеальної» та «нормальної» сім’ї формуються завдяки впливу безлічі соціальних факторів: ідеалу батьківської сім’ї людини, еталона сімейних відносин, який існує в конкретному суспільстві або соціальній групі і т.д.

Тому, поняття «сімейного ідеалу» завжди суб’єктивне – навряд чи у вихідця з благополучної сім’ї та сироти будуть одні і ті ж вимоги до ідеальної сім’ї. Проте, психологами було сформоване поняття «партнерських сімейних відносин», яке дещо синонімічно поняттю «ідеальної» сім’ї. Ще одним предметом вивчення в психології є так звані випадки «сімейних аномалій» – взаємин, яким супроводжує нерівномірний розподіл сімейних ролей. І хоча межі такої «норми» щодо сімейних відносин дещо розмиті, варто розібратися з поняттям «нормальної» сім’ї.

«Идеальная семья»: миф или реальность?

Якою має бути сім’я?

Отже, якою ж має бути ця сама «щаслива сім’я»? По-перше, ця сім’я являє собою союз двох дорослих людей. Причому мова тут не тільки про біологічний вік, а, скоріше, про розвинену відповідальність партнерів, їх самосвідомість, розуміння своєї сімейної ролі та готовності цю роль виконувати.

По-друге, ці відносини будуються на взаємній турботі партнерів один про одного, а в перспективі – їх спільної турботи про дітей. Обов’язки між партнерами розподіляються рівномірно: тут немає місця для «домашніх деспотів», «диктаторів», «попелюшок». Подружжя ставляться з розумінням та виявляють повагу до обов’язків інших членів сім’ї та один одного.

По-третє, чоловік та дружина вміють домовлятися, організовувати умови компромісу, які б влаштували всіх або ж домовитися про вирішення проблеми спільно.

Такий тип сім’ї прийнято називати «партнерською сім’єю»: подружжя тут є повноправними «партнерами», вони обидва виступають в позиції Дорослих, а значить – готові подолати всі життєві негаразди та кризи.

Також в щасливій родині задовольняються потреби всіх її членів. А це передбачає виділення деяких функцій, властивих щасливим відносинам:

  • Любов і задоволення потреби в ній. Кожна людина має потребу в любові та прийнятті, і все це вона повинна спочатку отримувати в батьківській родині, а потім – у власній. Саме завдяки задоволенню потреби в любові, людина сприймає свій дім та свою сім’ю як місце, куди хочеться повертатися щовечора. Якщо ж цього почуття немає – шукайте проблеми, які перешкоджають створенню нормальної сімейної атмосфери.
  • Функція сексуальних взаємин передбачає налагодження стабільного сексуального зв’язку між партнерами та спрямована на подальше відтворення потомства.
  • Виховання стає актуальною сімейною проблемою, коли з’являються діти: мати і батько реалізовують себе в якості батьків, а діти готуються до майбутнього самостійного життя в соціумі. В результаті, функція виховання забезпечує «круговорот соціалізації нових поколінь в природі».
  • Функція «емоційного підживлення» забезпечується за рахунок прояву емоційної підтримки, співчуття та створення почуття психологічного захисту. Від нормальної реалізації «емоційного підживлення» залежить психологічне благополуччя та здоров’я всієї родини.
  • Ведення спільного побуту і господарства також є важливим елементом сімейних відносин. Ця функція спрямована на матеріальне забезпечення сім’ї та підтримку здоров’я у її членів, що вимагає від партнерів шлюбних відносин значної витрати зусиль. Однак успішна реалізація інших функцій сприяє емоційному підживленню і забезпечує відновлення сил.
  • Необхідність же в спілкуванні та культурному збагаченні забезпечується за рахунок спільного дозвілля і загальних для членів сім’ї захоплень.

«Идеальная семья»: миф или реальность?

В «ідеальній» сім’ї забезпечується реалізація всіх цих функцій. Однак далеко не завжди партнери виявляються готові до побудови рівноправних партнерських відносин, і тоді виникають інші сімейні моделі. Ці моделі сім’ї можуть сприйматися як «нормальні» самим подружжям, проте вони виявляються нездатними задовольнити всі потреби членів сім’ї. До таких сімейних моделей можна віднести відносини дорослих чоловіка та жінки типу «дочка і тато» та «мама і син».

«Тато і дочка»

Дана модель сімейних відносин виникає на основі жіночої мрії про чоловіка,який піклується: тут ідеальною вважається сім’я, в якій чоловік здатний замінити дбайливих та турботливих маму і тата.

Напевно, багатьом жінкам доводилося заздрісно зітхати, почувши вихваляння подруг своїм судженим: «я за ним – як за кам’яною стіною!». В принципі, це нормально, коли чоловік є захисником, але в цій моделі жінка покладає практично всі турботи на свого чоловіка. Все те, що стосується зовнішнього світу, фінансового забезпечення та пов’язаних з цим проблем – є виключно чоловічою прерогативою.

А жінка замість того просто залишається милою «татовою донькою». Вона може навіть знайти роботу, але тільки в якості хобі. Зароблені при цьому гроші жінка буде витрачати на себе, а не вливати в загальний сімейний бюджет. Жінка, в цьому варіанті, буде готувати смачну їжу та робити прибирання в квартирі, займатися вихованням дітей, але всі важливі рішення одноосібно буде брати на себе чоловік. Тут дружина – це улюблена та оточена турботою дитина, а чоловік – турботливий і відповідальний батько. У такій сім’ї жінка може відтворити своє дитяче, інфантильне щастя, яке вона відчувала в батьківській родині.

“Мати та син”

У цій моделі картина відносин перевертається: дружина стає турботливою і відповідальною матір’ю, а чоловік перетворюється в улюбленого сина.

Саме жінка тут займається вирішенням усіх побутових та фінансових проблем – вона і працює, і готує, і прибирає в квартирі. Вона бере на себе відповідальність за здоров’я чоловіка, оточує членів своєї сім’ї комфортом та затишком. Вона намагається вникати в усі справи своїх домашніх і вирішувати всі їхні проблеми – одним словом, жінка стає супермамою. А чоловікові та дітям залишається лише визнати, що вона є незаперечним сімейним лідером, «ватажком зграї».

По суті, обидві ці сімейні моделі є двома сторонами однієї медалі – вони виростають з мрії про ідеальну сім’ю, з інфантилізму та співзалежних відносин, що зародилися. Щоб вийти з таких залежних відносин, доведеться знайти точку опори в собі і приступити до побудови партнерських сімейних відносин. Це трудомісткий та складний процес, але створена в результаті цих зусиль сім’я забезпечить гармонію та глибоку задоволеність всіх її членів.

Светлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено