Гіперопіка: шкода для батьків та дітей

Гіперопіка – мабуть, одна з найскладніших ситуацій у відносинах між дитиною та батьками. Цим терміном (іноді використовується синонім – гіперпротекція) називають надмірну турботу про дитину, такий тип відносин з нею, в якому підростаючий чоловічок позбавляється можливості проявляти самостійність.

Основними типами гіперопіки є два – потураюча та домінуюча. Відповідно, кожна з них проявляється своїми характерними особливостями і впливом на майбутній характер дитини.

Потураюча гіперопіка

При такій моделі виховання дитина стає в своїй родині справжнім кумиром. Оточуючі з самого дитинства вселяють їй, що вона – найкраща, найталановитіша і найчудовіша. На перший погляд, дитина-кумир не обмежена у своїй свободі, але в реальності розвиваються та заохочуються тільки ті форми активності, за які малюк отримає батьківську похвалу. Ці діти характеризуються підвищеним рівнем домагань і звикли бути в центрі загальної уваги. Наслідки такої батьківської тактики можуть бути плачевними – в дитячому колективі малюк не зустрічає аналогічного рівня захоплення, і його взаємини з однолітками складаються погано.

Потураюча гіперпротекція може формувати такі риси особистості як егоїзм, егоцентризм особистості. Дитина, якою надмірно захоплювалися в сім’ї, прагне до слави та успіху, часом, не маючи для цього відповідних якостей. Така людина важко переживає найменшу невдачу. Особливо важкий для таких дітей підлітковий вік. Діти, що ростуть в атмосфері потураючої гіперопіки, схильні до ризику розвитку психічних розладів таких, як депресія, панічні атаки, фобії та ін. Ці діти можуть здійснювати суїцидальні спроби, щоб звернути на себе увагу, але на жаль, ці спроби можуть призвести до смерті.

Домінуюча гіперопіка

Цей стиль виховання повністю позбавляє дитину її власної волі. Батьки максимально обмежують сферу діяльності дитини, багато забороняють їй, контролюють кожну дію та встановлюють занадто багато правил. Головний девіз таких батьків – безпека свого чада – перетворює зростаючу людину в інфантильну і закомплексовану особистість. Практично повна відсутність самостійності призводить до того, що у дитини не реалізується потреба в повазі та самоповагу, і через це з’являються складності в дозріванні особистості. Найчастіше батьки повністю захищають своїх дітей від будь-яких труднощів, а постійна турбота про дитину приймає нав’язливі форми. Діти живуть в найтіснішому симбіозі з батьками, не маючи можливості хоч в чомусь проявити самостійність.

В результаті домінуючої гіперпротекції дитина виростає несміливою, залежною і сором’язливою. Вона не здатна до рівноправної комунікації з однолітками, а її природні здібності не реалізуються. Поза сім’єю така людина може потрапити в залежність від більш авторитетних оточуючих, оскільки прийняття самостійних рішень є для неї надзвичайно важким завданням. У таких людей з часом можуть розвинутися невротичні та психосоматичні, неврозоподібні розлади.

Але гіперопіка становить небезпеку не тільки для дитини, але і для її батьків. Психологи відзначають високий ризик так званого емоційного вигорання у тих мам і тат, які оточують своє чадо надмірною турботою. Це явище найбільш часто зустрічається у матерів-перфекціоністок, хоча і інші родичі йому теж схильні.

Емоційне вигоряння батьків

При емоційному вигорянні дорослий починає відчувати приховане неусвідомлене роздратування, яке виникає з приводу дитини, і деяку спустошеність. Батькам здається, що їх праця даремна, син або дочка не виправдовують їх сподівань і не відчувають вдячності. Клімат вдома стає негативним, дорослі часто кричать на дітей, виникають множинні конфлікти, і члени сім’ї віддаляються один від одного, хоча на першому етапі це може бути непомітно. Батьківська гіперопіка лягає важким тягарем не тільки на дитину, але і на її батьків.

Емоційне вигорання наростає поступово. Для кожної його стадії існують певні ознаки.

  • Початкова стадія – «витримування». Дорослий відчуває, що йому дуже важко контролювати ситуацію, але намагається зберегти ту ж лінію поведінки. Напруження поступово накопичується, а діти в психологічно дискомфортних умовах стають більш дратівливими та примхливими або починають хворіти.
  • Наступна стадія – «не-витримування». Один із батьків розуміє, що немає сил впоратися з психологічним навантаженням. У нього з’являється бажання позбутися від емоційно напруженої ситуації, все кинути.
  • Фінальна стадія – «деформація». Дорослий відчуває найжорстокіше почуття провини, включається механізм психологічного захисту: один із батьків перекладає відповідальність за ситуацію, що склалася на інших членів сім’ї, в тому числі і на дитину.

Затяжний стрес, в якому знаходяться батьки, надмірно опікуюючи своїх дітей, може призвести до важких психологічних наслідків. Дорослі, як правило, не усвідомлюють, що причиною ситуації, що склалася стає їх власна поведінка. Згодом постійне напруження також, як у дітей, може призвести до виникнення невротичних, психосоматичних, неврозоподібних розладів з депресивною, тривожною, фобічною симптоматикою, панічними атаками та ін.

Якщо ви помітили в своїх відносинах з дитиною ознаки гіперопіки, то вам в першу чергу потрібно розібратися в причинах цього явища. Через гіперпротекцію можуть, наприклад, сублімуватися неусвідомлювані невдачі в особистому житті або інших сферах. Гіперопіка може бути викликана традиційним в родині поглядом на виховання дітей або впливом власних батьків, а нерідко – і соціальними очікуваннями.

Кваліфікований психолог та психотерапевт допоможуть вам виявити і усунути ті причини, які змушують вас позбавляти свою дитину самостійності. Паралельно з цим ви можете зробити кілька кроків до того, щоб вирівняти свій емоційний та фізичний стан.

  • Намагайтеся більше та якісніше відпочивати. Не жертвуйте нічним сном для того, щоб встигнути щось ще.
  • Звертайтеся до своїх близьких (і до дитини) з проханнями про допомогу в побутових питаннях.
  • Дозвольте собі і оточуючим мати недоліки. Проявляйте поблажливість – ідеальних людей не існує.
  • Перегляньте пріоритети: дозвольте собі відкладати ті справи, які не надто важливі.
  • Використовуйте внутрішній ресурс: приділяйте час своєму хобі, зустрічам з друзями, походів на концерти або в ресторан.
  • Не вважайте себе винуватим, отримуючи задоволення. Ваш гарний настрій достатньо компенсує вашим дітям той час, який ви провели без них.
  • Частіше бувайте на свіжому повітрі і дотримуйтесь раціонального харчування, щоб ваш організм успішніше пручався емоційним навантаженням.
  • Остерігайтеся таких стимуляторів, як чай, кава і, тим більше, алкоголь – вони завдадуть вашому організму ще більшої шкоди.

У тому випадку, якщо емоційне вигорання досягло фінальної стадії – «деформація», то для позбавлення від неї може знадобитися допомога лікаря психіатра. Сучасні лікарські засоби прекрасно стабілізують нервову систему, мають мало побічних ефектів та не викликають звикання. Поверніть в своє життя яскраві фарби і будьте щасливі!

Светлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено