Багато людей, приходячи на прийом до психотерапевта вперше, бувають дещо розчаровані. Чому? Все через те, що в глибині душі більшість людей в нашому суспільстві вважають за краще бачити психолога трохи чарівником. Так, передбачається, що, тільки глянувши на вас, психолог відразу визначить суть проблеми, з якою ви прийшли, і знайде дієве, просте та швидке вирішення цієї проблеми. Так і зароджується образ психолога-супермена, який зчитує Ваші емоції, читає думки і взагалі бачить всіх наскрізь. Тому, зрозумівши на першому сеансі психотерапії, що психолог не може визначати почуття та бажання краще самого клієнта, ви можете відчути легке розчарування. Як правило, це розчарування може посилюватися тим фактом, що клієнт і сам не вміє визначати свої почуття, і цей факт дратує та злить його.
По суті, саме невміння перебувати в контакті зі своїми почуттями і є першопричиною безлічі психологічних проблем, причому, «фундамент» невміння розуміти власні емоції закладається ще в дитинстві. Звичайно, перетворити психолога в суперлюдину неможливо, однак кваліфікований психотерапевт може надати допомогу у відновленні контакту зі своєю чуттєвою сферою.
Оскільки проблема невміння контактувати зі своїми емоціями зароджується ще в дитинстві, у нас з’являється одна вкрай актуальна тема: як навчити наших власних дітей бути в контакті зі своїми емоціями? Як не завдати шкоди їхньому здоров’ю, не стати причиною їх потенційних походів до психолога? Ця нагальна проблема якраз і є темою даної статті.
Невміння контактувати зі своїми переживаннями зароджується, як правило, внаслідок неправильного спілкування між батьками та дитиною. Причому вчать змалку не довіряти власним емоціям якраз дуже дбайливі, схильні до повного контролю батьки. Часто батьки навіть не розуміють, як їх прояв турботи може нашкодити рідному чаду. Спровокувати проблему недовіри до своїх переживань і втрати контакту з чуттєвою сферою можуть привести дві помилки у відносинах батьків до дітей:
Заборонені емоції та почуття дітей
Звичайно ж, мова тут йде не про пряму заборону – навряд чи батько і справді може сказати щось на кшталт «я забороняю тобі сумувати!». Заборона ця йде підтекстом і прикривається, як правило, істинним проявом турботи з боку батьків. Наприклад, уявімо таку ситуацію: мама та радісний малюк гуляють в парку. Дитина побігла за голубом і впала, здерла при цьому коліно. Мама підбігає до малюка починає його заспокоювати. Начебто, правильна поведінка, чи не так? Однак диявол криється в деталях, або, як у нашому випадку, в тих словах, які супроводжують заспокоювання дитини. Найбільш поширений варіант заспокоєння в даній ситуації звучить приблизно так: «ну-ну, ранка дуже маленька, адже зовсім не боляче. Заспокойся, вже не болить, все добре». Таке заспокоєння – це прояв турботи з боку батьків, спроба вгамувати плач дитини. Здавалося б, який негативний підтекст може бути в цій фразі? Однак він все ж є: коли мама каже «адже зовсім не боляче» вона знецінює переживання самої дитини, яка як раз відчуває біль! Як це сприймає дитина? З одного боку – вона реально відчуває біль. З іншого боку – мама, незаперечний авторитет, який знає краще, каже, що болю немає. Відбувається внутрішній конфлікт, в результаті якого дитина приходить до висновку: раз мама так говорить, значить, так і повинно бути – я не повинен відчувати біль. 
Ось так і з’являється заборона на унікальність почуттів дитини.
Далі така заборона на почуття може прийняти і зовсім неприємний оборот: коли дитина втрачає вміння прислухатися до себе, своїх внутрішніх відчуттів та переживань, вона також може втратити контакт зі своїм тілом. Наприклад, дитина відчуває біль або дискомфорт в своєму тілі. Однак батьки говорили, що в таких ситуаціях нічого боліти не повинно. Перед дитиною постає нелегкий вибір: прислухатися до думки досвідчених і дорослих батьків або до відчуттів власного тіла? Якщо вибір буде зроблений на користь батьків, дитина потроху почне втрачати контакт зі своїм тілом. У перспективі це загрожує виникненням низки психосоматичних захворювань та психологічних проблем.
Брехня дитині про свої переживання – ворог для розвитку емоцій у дітей
Ще одна помилка в спілкуванні з дитиною, яка призводить її до втрати контакту зі своїми емоціями, це брехня про свої переживання. Справа в тому, що дитина часто вловлює емоційні стани своїх батьків. Але, на відміну від дорослих, діти вважають за краще прямо запитати про емоції іншого, перевірити правильність своїх відчуттів. Тому батьки можуть почути питання від дитини: «Мамо / татко, чому ти сумуєш? Ти чимось засмучений / засмучена?». І ось тут більшість батьків роблять фундаментальну помилку – вони вдаються до відвертої брехні: «Ні, все добре, тобі здалося. Подивися краще мультик …». Така відповідь породжує у дитини внутрішній конфлікт, і навіть може похитнути віру в правильність своїх відчуттів. Дитина бачить, що мама або тато сумує, проте батьки це заперечують … Значить, вона була неправа, а своїм відчуттям не можна довіряти.
Ця проблема може придбати і більш глобальний характер. Справа в тому, що в дитинстві люди вчаться «зчитувати емоції інших людей, розуміти, що відбувається з іншими, які почуття вони відчувають, – тобто формується щось на зразо» індикатора емоцій », за допомогою якого людина визначає почуття інших людей. Якщо ж в дитинстві людина не навчиться довіряти своїм відчуттям при визначенні чужих емоцій, це може створити ряд проблем в міжособистісному спілкуванні – така людина не буде вміти «зчитувати» настрій співрозмовника, підлаштовуватися під емоційний фон бесіди і т.д.
Розвиток емоцій у дітей
Що ж робити батькам, щоб не допустити скоєння перерахованих помилок у ставленні до дітей? Як сприяти розвитку емоційної сприйнятливості? Що слід, а чого не слід робити, якщо ви хочете, щоб ваша дитина росла в контакті зі своїми почуттями?
Виявляти інтерес до почуттів дитини
Коли батьки проявляють інтерес до переживань дитини, запитують про її емоції, дитині доводиться вербально описувати свій стан – це корисно як для загального розвитку дитини, так і для розвитку у неї рефлексії, здатності осмислювати і точно визначати власні переживання.
Визнавати право на унікальність переживань та виявляти довіру до емоцій дитини
Дитина має право відчувати емоції, відмінні від того, що, на вашу думку, вона повинна відчувати. Наприклад, вдарившись, вона має право відчувати біль та отримати частинку співчуття і розуміння від батьків. І якщо, майже нічого не з’ївши на вечерю, дитина заявляє про свою ситість, вона має на це право. Батьки не повинні говорити про те, що «ні, ти не можеш бути ситим, ти ж так мало поїв». Заява про ситість не обов’язково є наслідком капризу дитини: якщо вона вміє прислухатися до своїх відчуттів, то заява про її ситість є наслідком її контакту з відчуттями власного організму. А таким відчуттям можна довіряти.
Виявляти чесність в спілкуванні з дитиною
Багато хто віддає перевагу збрехати про відсутність у себе негативних переживань, щоб уберегти дитину від зайвих турбот. Однак набагато кращим виходом буде прояв чесності в розумних рамках. Наприклад, підтвердити, що вам і правда сумно, що відчуття дитини були вірні, але не вивантажувати при цьому на дитину всю купу побутових проблем. З одного боку, це принесе полегшення, а з іншого боку – навчить дитину бути в контакті зі своїми почуттями.
Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора.
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/emociii-ditej-vchimo-ditinu-prijmati-svoii-pochuttya/.
Напишить повідомлення