Дистимія – менша сестра депресії

Одне з психічних розладів, що помітно знижує якість життя, але з яким людина далеко не відразу звертається до лікаря, називається дистимією. Ця хвороба є хронічною формою депресії, але поведінкові і фізичні симптоми захворювання виражені значно слабше. Діагноз «дистимія» може бути поставлений в тому випадку, якщо ознаки депресії проявляються протягом тривалого часу – не менше двох років.

samotnist-u-svyato

Як і у випадку багатьох інших психічних захворювань, науці досі невідомі чіткі причини і механізми розвитку дистимії. Цей розлад частіше трапляється у людей, для характеру яких характерні конституційно-депресивні риси. Дистимія зазвичай виникає в підлітковому і молодому віці і з часом посилюється, в тому числі і як емоційна реакція на життєві труднощі. Але і в зрілому віці подібний розлад не виключено.

Деякі дослідження доводять генетичну схильність до розвитку дистимії, а основні симптоми захворювання, як і при депресії, пов’язані з порушенням серотонінового обміну.

Симптоми дистимії

Люди з дистимією зазвичай відрізняються замкнутістю, плаксивістю, песимістичним поглядом на те, що відбувається і майбутнє. Вони схильні до слізливості, тужливого настрою і зниженої самооцінки. Дистимія може перемежовуватися з тривалими періодами порівняно стабільного емоційного стану, але характерного як для біполярного розладу підйому настрою не спостерігається. Симптоми дистимії схожі з симптомами депресії, але виражені значно слабше:

  • відсутність активності, млявість, нестача енергії;
  • різні порушення сну: безсоння, недостатньо глибокий сон, ранні пробудження, які супроводжуються почуттям туги;
  • невпевненість в собі, почуття власної неповноцінності, образа на обставини;
  • труднощі в концентрації уваги, зниження здібностей до запам’ятовування і навчання;
  • підвищена чутливість і плаксивість;
  • втрата зацікавленості до тієї діяльності, яка раніше приносила задоволення;
  • відчуття безпорадності, туги, безнадійності;
  • необгрунтований песимізм, відсутність впевненості в майбутньому;
  • закритість, відмова від спілкування.

На початку розвитку захворювання поява або посилення симптомів може бути спровоковано стресом, але поступово негативні події перестають впливати на ступінь вираженості симптомів хвороби.

Оскільки дистимія часто маніфестується в молодому або юному віці, а прояви розладу носять помірний характер, то в більшості випадків знижений емоційний стан людини розглядається і нею самою, і близькими, як особливості особистості. Це значно ускладнює виявлення захворювання, оскільки хворий не сприймає стан, як привід для звернення за допомогою до медичних установ.

Субдепресія (інша назва дистимії) може бути, в залежності від переважаючих симптомів, соматизованою і характерологічною.

Соматизована (катестетична) дистимія

На першому етапі захворювання з’являються почуття безсилля, емоційної напруги, тривоги, які супроводжуються вираженими вегетативними проявами: почастішанням пульсу, посиленим потовиділенням, тремором, дискомфортом в області живота, порушеннями травлення, запамороченням. Ступінь вираженості симптомів при соматизованій дистимії спочатку залежить від зовнішніх подій, але з часом цей взаємозв’язок зменшується.

Хворий відчуває себе слабким і знесиленим, незважаючи на відсутність надмірних навантажень і достатній відпочинок. Підвищена тривожність може призвести до іпохондричних думок, очікуванню розвитку важких хвороб, загостренню уваги до тілесних відчуттів. Вегетативні симптоми в такій ситуації посилюються.

Характерологічна (характерогенна) дистимія

Основні ознаки характерогенної дистимії – це стійкі, що зберігаються протягом тривалого часу, розлади у вигляді постійної нудьги, песимістичного настрою, почуття приреченості. Хворий втрачає здатність відчувати задоволення (ангедонія), трактує всі життєві події негативно, впевнений в безглуздості існування, замислюється про самогубство.

Люди, які страждають від характерологічної дистимії, нетовариські, буркотливі, похмурі. Їм властиво депресивний світогляд і синдром невдахи. Такий емоційний фон значно звужує коло спілкування, але не розглядається людиною, як прояв хвороби.

За статистикою від дистимії страждають від трьох до шести відсотків населення, але у жінок це захворювання зустрічається дещо частіше. Нерідко дистимії супроводжують хронічні органічні захворювання або інші психічні відхилення: генералізований тривожний розлад, панічні атаки, соціофобія, наркоманія, алкоголізм. Дистимія відноситься до факторів ризику в розвитку великого депресивного розладу.

healthplus-psychology-700x700

Допомога при дистимії

В першу чергу для лікування дистимії застосовуються лікарські засоби, які призначаються в залежності від різновиду захворювання, вираженості певних симптомів і особливостей протікання хвороби. Дистимія відноситься до психічних захворювань, які добре піддаються лікуванню сучасними засобами. Високу ефективність показали антидепресанти. Але необхідно взяти до уваги, що медикаменти потрібно приймати тривалий час і після зникнення симптомів.

Паралельно з медикаментозним лікуванням показана психотерапія для формування адекватного уявлення про захворювання, критичної оцінки власного стану і навичок спілкування.

Поведінкова терапія спрямована на підвищення активності, навчає хворого релаксації і сприйняттю приємних відчуттів.

Когнітивна терапія спрямована на усунення болісно негативного ставлення до самого себе і до навколишнього, а також до майбутнього життя.

Сімейна терапія передбачає допомогу не тільки хворому, але і його сім’ї.

Групова терапія може допомогти хворому подолати міжособистісні проблеми в соціальному житті.

Не залишайтеся зі своєю проблемою наодинці! Смуток можна перемогти, і ви зможете відчути радість, побачити яскраві фарби життя!

Світлана Нетрусова
Світлана Нетрусова 111 Articles
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено