Больовий синдром: проблема хронічного болю

У будь-якої людини саме слово «біль» здатне викликати цілий ряд вельми неприємних асоціацій – страждання, муки, дискомфорт …

Але слід враховувати, що біль переважно виконує дуже важливу роль – він сигналізує людині, що в роботі організму щось розладналося, і що запускається цілий ряд захисних реакцій, спрямованих на усунення пошкодження в організмі. Біль в цьому випадку є лише симптомом виниклої внаслідок травми, запальних процесів або пошкодження тканин хвороби. Без нормальної роботи систем, які забезпечують людині сприйняття болю, ми б не могли виробляти адекватну реальності оцінку свого стану, самопочуття. Людина, яка не здатна відчувати біль, була би схожа на корабель без сигнальних вогнів, що пливе в негоду.

У більшості випадків, інтенсивність і тривалість болю еквівалентна пошкодженням будь-яких тканин організму, а також біль проходить із закінченням процесу загоєння. Однак тривалість і суб’єктивне переживання інтенсивності болю можуть не відповідати ступеню пошкодження та значно перевищувати свою сигнальну функцію. Якщо такий біль не проходить навіть після завершення процесів загоєння (або біль проявляється без наявності органічної основи) його називають хронічним болем або хронічним больовим синдромом. У разі хронічного больового синдрому, больові відчуття не мають прямої залежності від протікання патологічного процесу в організмі: людина могла вже давно одужати, а біль залишився. Саме тому хронічний біль припускає психотерапевтичне лікування – дуже важливо вирішити психологічний конфлікт, що активував хронічний біль.

Болевой синдром: проблема хронической боли

З більшою часткою ймовірності можна говорити про існування хронічного болю за умови його тривалості понад 3-6 місяців. Це може бути свідченням порушення роботи нервової системи та психічного функціонування.

Також слід зауважити, що всі больові синдроми слід розділити на три основні групи:

  1. Ноціцептивні болі (виникають в результаті наявності уражених тканин – наприклад, післяопераційні болі, стенокардія, біль при травмах і т.д.);
  2. Невропатичні болі (виникають в результаті пошкодження нервової системи, соматосенсорної системи);
  3. Психогенні болі (больові відчуття, які не мають відповідної соматичної основи, які провокують психотравмуючі чинники, психологічні конфлікти і т.д.).

При розвитку хронічного больового розладу задіяний цілий ряд механізмів: психогенний, нейрогенний, запальний, судинний і т.д. Всі разом узяті, біологічні та психологічні фактори, утворюють замкнуте коло: через біль у людини обмежуються можливості спілкування з оточуючими, а через виникаючою слідом за цим соціальною депривацією посилюються болі.

Так чи інакше, хронічний больовий синдром «йде в парі» з психосоматичними скаргами. Стан депресії, дистрес, психологічні конфлікти можуть бути або прямою причиною актуалізації хронічного болю, або фактором, що призводить до посилення больових відчуттів.

Особливо слід підкреслити особливості зв’язку больового синдрому і депресії: хронічний біль розглядається як прояв депресивного розладу, як своєрідна «маска» депресії.

Симптоми хронічного больового синдрому

Виділяють наступні основні симптоми хронічного больового розладу:

  • Тривалість болю 3-6 місяців і більше;
  • Висока інтенсивність болю згідно суб’єктивній оцінці хворого;
  • В процесі обстеження організму не вдається виявити патологічний процес, органічне ураження, яке пояснювало б хронічний біль. Або ж виявлена ​​в результаті дослідження патологія не може спровокувати біль тієї інтенсивності, яка описується хворим;
  • Больові відчуття можуть стихати під час сну, і виникати знову з пробудженням;
  • Присутній психосоціальний фактор, психологічний конфлікт, що впливає на прояв основної симптоматики;

Оскільки біль часто спостерігається на фоні депресивного стану, то він може супроводжуватися порушеннями сну, підвищеною тривожністю і т.д.

Хронічний біль може проявлятися практично у всіх частинах тіла, проте найчастіше для цього синдрому характерні такі типи больових відчуттів:

  • Больові відчуття в суглобах;
  • Головний біль;
  • Біль в області спини, живота, серця, в тазових органах і т.д.

Хворий може по-різному реагувати на виникнення у себе хронічного больового синдрому. В основному, виділяють два «крайніх» типи (полюси) реакції на хронічні болі:

 Звикання до болю

У цьому випадку хворий поступово звикає до хворобливих відчуттів, починає сприймати больовий синдром як неминучий атрибут життя, а з часом вчиться його ігнорувати. Такі люди воліють не звертатися за допомогою до лікарів. При цьому хворий намагається по можливості повноцінно функціонувати в соціумі, займаючись звичною діяльністю, живучи своїм життям, одним словом. Найчастіше така реакція спостерігається у людей, хронічний больовий синдром яких грунтується на психологічній основі без реальної органічної основи для болю.

Надмірна увага до свого стану

У цьому випадку хворий перетворюється на класичного «іпохондрика»: він «зациклюється» на тілесних відчуттях, постійно відвідує лікарів, «вибиває» з навколишніх співчуття до себе, і знімає з себе відповідальність за власне життя.

Лікування хронічного болю

Важливим діагностичним аспектом при виявленні хронічного болю є грунтовна бесіда з пацієнтом і ретельний збір анамнезу. По-перше, в процесі збору анамнезу повинна бути виявлена ​​вся інформація про пережиті хвороби і травми, існуючі психічні розлади і т.д. По-друге, в разі існування хронічного болю особливу увагу необхідно звертати на пережиті психотравми і стреси, смерть близьких людей, зміну способу життя (і складність адаптації до нових умов), розрив відносин і безліч інших чинників – все це може здійснити істотний вплив на розвиток синдрому хронічного болю.

Також при постановці діагнозу виявляється суб’єктивна інтенсивність пережитого болю (за допомогою шкал вербальних оцінок або візуально-аналогової шкали). Результат такої оцінки допомагає точніше підібрати необхідний варіант терапії, виходячи з інтенсивності хронічного болю, його особливостей.

Далі на діагностичному етапі необхідно визначити механізми розвитку хронічного болю (психогенні, нейрогенні і т.д.), наслідком чого є корекція стратегії лікування больового синдрому.

Лікування ж хронічного больового розладу передбачає синтез медикаментозного лікування і психотерапії. Самі по собі лікарські препарати не завжди приносять значне полегшення пацієнтові: вони можуть незначно знизити больові відчуття або зовсім не мати позитивного ефекту. Навіть якщо медикаменти і допомагають, таке лікування пов’язане з рядом труднощів: звикання до препаратів, необхідність прийому додаткових ліків для нейтралізації побічних ефектів і т.д.

Так чи інакше, комплексне лікування хронічного болю може включати:

  • прийом знеболюючих препаратів (найчастіше – протизапальних);
  • прийом антидепресантів при депресії (з метою впливу на процеси, що протікають в центральній нервовій системі);
  • психотерапію, яка спрямована на розрив зв’язку між страхом, тривогою, депресією і болем, метою якої є поліпшення психологічного і психічного стану.

Також бажаними будуть аутотренінг і методики релаксації.

Важливим елементом лікування хронічного больового синдрому є правильна взаємодія хворого з родичами і ближнім оточенням.

По-перше, хронічний біль є проблемою тривалою, а тому оточуючі просто звикають до постійних скарг хворого. Згодом родина і друзі і зовсім можуть почати жартувати з приводу хвороби, не враховуючи при цьому, що суб’єктивно біль може приносити сильне страждання, яке людині складно перемагати. Родичам бажано підходити до проблеми хронічного болю вкрай делікатно: не заохочувати надмірно розмови про хвороби, але і вміти надати емоційну підтримку.

По-друге, дуже сильно підтримати хворого може супровід близької людини під час походів до лікаря і проведення різних процедур – діяльна підтримка показує хворому, що він не залишиться один на один зі своїм болем.

В цілому ж, психотерапевтична робота і підтримка з боку рідних повинна бути спрямована на розрив «порочного кола» з болю, страху і депресії – розрив цього кола допомагає хворому позбутися від болю або зменшити його інтенсивність.

Светлана Нетрусова
Кандидат медичних наук, доцент, лікарь психіатр вищої категорії, психотерапевт.


Ваш коментар

Напишить повідомлення

Ваш email не буде оприлюднено