Біженець – постраждалий, а не зрадник!

З часів Другої світової війни в Європі не було такої величезної кількості біженців, як зараз, через війну, яка відбувається в Україні. Важливо зрозуміти, що біженець – постраждалий, а не зрадник, і він рятується від війни.

Більшість тих, хто залишив країну – жінки, дівчата, діти та старі люди, які відчули на собі різні жахіття воєнного часу, такі, як миттєва втрата всього, що в них було, починаючи від житла і закінчуючи звичним укладом життя, розлука з родиною, а іноді навіть загибель близьких.

Шок, страх, утома, розпач, розгубленість, невизначеність, гнів – це лише мала частина емоцій та почуттів, які відчувають біженці у цей важкий період свого життя.

Відірвані від рідних місць та звичного оточення, вони змушені пристосовуватися до нових обставин. Перебуваючи в чужих країнах, серед таких, як самі, постраждалих від війни, вони повинні адаптуватися і вибудовувати життя заново.

Слід враховувати, що місцеві жителі теж реагують на біженців по-різному, іноді максимально гостинно, а іноді з байдужістю або навіть злістю на непроханих гостей.

Здавалося б, у такий складний період для нашої країни та всіх її мешканців має проявлятися співчуття та максимальна підтримка, але, на жаль, багато з тих, хто не покинув Україну, ставиться до тих, хто виїхав, не як до постраждалих, а як до зрадників. Чому так відбувається, що з цим робити, як вижити біженцям – розглянемо у цій статті.

Синдром біженця. Як жити далі?

Існує таке поняття, як синдром біженця. “Як жити далі?” – це питання часто ставлять собі ті, хто залишив країну, рятуючись від війни.

Синдром біженця включає множинні симптоми, які спостерігаються при різних психічних розладах невротичного рівня. Усі вони виникають як реакція на різкі зміни, пов’язані з трагічними, небезпечними для життя ситуаціями, по суті – це наслідок сильного дисстресу та труднощів у адаптації.

На форумах у соціальних мережах ті, хто залишив країну, нерідко пишуть, що їм важко, страшно, тяжко. Але замість підтримки на їхню адресу можна прочитати безліч агресивних коментарів, які зводяться до того, що «ніхто не забороняє повернутися назад» або що їхній стан неможливо порівняти з тим, що спостерігається тих, хто лишився у місцях бойових дій». Насправді мірятися горем, як мінімум, дивно. І якщо в однієї людини стан і ситуація ще гірше – це не покращує стан того, хто в безпечніших, але теж не легких умовах.

Крім психічних розладів, тиску ззовні, біженець може ще відчувати провину за те, що вижив, поїхав, а хтось із його оточення – не зміг. Він, безумовно, вдячний за кожен отриманий від волонтерів бутерброд або чашку чаю, але разом з тим до місцевих жителів відчуває дуже двоїсті почуття. Від величезної вдячності до відчуття, що їм не зрозуміти, як це втекти від війни, залишитися без дому і т.д.

Ознаки синдрому біженця

Існують такі ознаки синдрому біженця, які можуть допомогти визначити його наявність.

1. Почуття провини, самотності, страху після від’їзду зі своєї країни.
2. Відчуття себе чужим, непотрібним, безпорадним, непотрібним на новому місці.
3. Страх за знайомих та близьких, усіх, хто залишився на Батьківщині, із поривами повернутися додому та спробувати допомогти.
4. Замкненість, знижений настрій, ангедонія.
5. Відчуття нереальності того, що відбувається, думки про те, що все нагадує сон або фільм жахів, який зараз закінчиться.
6. Спалахи гніву, агресії, дратівливість.
7. «Гойдалки» настрою та ставлення до місцевих жителів, які приймають та намагаються допомогти. Може бути почуття подяки і тут же – агресії через їх спокій, гарний рівень життя, миру в їхній країні тощо.

Якщо ви зіткнулися з синдромом біженця, і не знаєте, що робити в цій ситуації, скористайтеся рекомендаціями, які допоможуть вам впоратися.

Щоб уникнути провини вцілілого і не займатися самозвинуваченням, слід.

1. Спілкуватися. Якщо немає можливості знайти приємного співрозмовника серед нового оточення – говоріть по відеозв’язку, телефону і т.д. Не замикайтеся. Діліться думками, почуттями, допоможіть іншим випустити назовні свій біль. Це допоможе відчути себе не самотнім у власних переживаннях, отримати та надати підтримку, що зараз потрібна кожному.
2. Дозволяйте собі проживати те, що відчуваєте. Марно забороняти собі боятися, сумувати, плакати. Потрібно відчути і зрозуміти, що в цій ситуації подібне реагування не просто нормальне, а закономірне. Було б дивно, якби ви в такому становищі постійно сміялися і почувалися безтурботно. Тому дозвольте собі прожити кожну емоцію, не забороняйте собі слабкості. Ви – людина, а не робот.
3. Звертайтеся за допомогою. Не варто боятися попросити щось у волонтерів або громадян інших країн. Ви опинилися поза домом, у нових життєвих обставинах не через власну забаганку, а через біду, що наздогнала всю країну. Тому, зрозумійте, що попросити взуття, якщо його немає, або шампунь – це цілком нормально. Звичайно, не варто перегинати палицю. Важливо відрізняти прохання від вимог із почуттям, що вам хтось винен. Ті, хто допомагають – роблять це з добротою душевною, співчуваючи і співпереживаючи нашому лиху. Тому випадки, коли наші біженки вимагають у майстрів безкоштовне нарощування волосся або збільшення губ гіалуроновою кислотою, як мінімум, виглядають дивно.
4. Визнайте свою відповідальність. Незважаючи на те, що ваше життя змінилося кардинально – ви відповідальні за себе та своїх дітей. Якщо стан здоров’я дозволяє – намагайтеся зайняти активну позицію. Ніхто не відчуває симпатії до пихатих осіб, які чекають, що всі робитимуть замість них. Оскільки поруч із вами немає скатертини-самобранки – допомагайте. Намагайтеся приготувати обід або вечерю, зробити прибирання, зібрати дітей у групу та запропонувати їм спільну гру. Якщо є можливість – працюйте. Наприклад, пошукайте онлайн підробіток або попросіть у місцевих жителів підказки, як діяти, куди звернутися, щоб влаштуватися на роботу.
5. Допомагайте співвітчизникам. Якщо у вас з’явилася можливість займатися волонтерською діяльністю, наприклад, збирати гуманітарну допомогу, або допомагати українцям, які тільки прибули, – дійте. Це допоможе не тільки іншим, але й вам відчути, що ви робите свій внесок у досягнення перемоги.
6. Дозвольте собі радість. Те, що ви можете випити чашечку смачної кави або зробити манікюр, не робить вас злочинцем. Часто ті жінки, які звернулися за консультацією, думають про те, що у деяких гарячих точках України зараз голодують діти, тому вони самі не можуть їсти. Це справді жахливо, але правда полягає в тому, що від вашої відмови від їжі їм не стане легше. Просто з’являється ще більше голодних людей.

   Так і з доглядом за собою, маленькими радощами. Тим, кому зараз дуже важко, не буде краще від того, що інші, які перебувають у більш сприятливій обстановці, займатимуться самобичуванням.

   Якщо у вас є можливість – зберіть медикаменти, одяг чи продукти харчування, переведіть гроші на допомогу нужденним – це реальна підтримка, а відмова від власних маленьких насолод не має до цього жодного стосунку.

7. Користуйтеся онлайн-консультаціями.

   Дуже багато психіатрів, психотерапевтів і психологів надають допомогу, проводячи онлайн-консультації. Якщо ваш стан потребує роботи зі спеціалістом – скористайтеся такою можливістю. Іноді потрібна психотерапія, інколи ж необхідна і медикаментозна підтримка. У таких ситуаціях самолікування не тільки неефективне, а й небезпечне для здоров’я.

8. Відволікайтесь. Якщо весь вільний час думати виключно про війну, можна завдати непоправної шкоди своїй психіці. Наразі потрібно навчитися вимикати новини, виходити на прогулянки, слухати музику, дивитися кіно, читати тощо. Тим більше, що безліч розважальних порталів підтримують українців у ситуації, що склалася, і відкривають безкоштовний доступ для скачування електронних книг, фільмів, навіть курсів іноземних мов.
9. Цінуйте час. Війна, безумовно, найжахливіше з явищ, але якщо вам удалося опинитися в безпеці – використовуйте ситуацію максимально. Зрозумійте, що цей час, який можна назвати словом зараз, нам ніхто не поверне і не компенсує. Життя триває. Те, що ви встигнете зробити сьогодні, може дуже допомогти вам завтра. Не витрачайте такий дорогоцінний ресурс даремно. Згадайте цитату з приголомшливої ​​книги «Аліса в країні чудес», коли кролик, що біжить, казав: «Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти, як мінімум, удвічі швидше!». Вчіть мови, шукайте роботу, опановуйте нову спеціальність, допомагайте іншим. Від цього залежить не лише ваше майбутнє, а й майбутнє ваших дітей, а за підсумком нашої країни.

Вся Україна зараз переживає дуже гіркий період. Кожна людина зазнає маси переживань, стикається зі складнощами різного ступеня тяжкості. Однак слід пам’ятати, що будь-яка війна закінчується, а життя продовжується. Те, якою вона буде далі, дуже залежить від кожного з нас.

Все, що коли-небудь відбувається з нами, можна умовно поділити на дві складові: процес та результат. Зараз, безумовно, відбуваються такі процеси, що викликають у нас гнів, жах та лють. Але тільки від нас залежить, чим закінчаться ці негативні емоції – ми зможемо стабілізуватися, стати сильнішими і йти далі, або це закінчиться невротичними розладами, які вимагатимуть лікування і довготривалої реабілітації.

Наше завдання – зберегти себе, своє психічне та фізичне здоров’я, тому що треба жити, працювати, радіти життю, відбудовувати свою країну і робити все можливе, щоб вона стала ще кращою і багатшою.

Мы постоянно выявляем плагиат на наши материалы без указания кликабельной follow ссылки на них. В таком случае без предупреждения мы обращаемся в DMCA Google, что приводит к пессимизации плагиатора. 
Наоборот, мы приветствуем популяризацию наших материалов, но с обязательной активной follow ссылкой на эту страницу psyhosoma.com/uk/bizhenec-postrazhdalij-a-ne-zradnik/.